Герой повісті Г. М. Троепольского “Білий Бім Чорне вухо”

Про Біміс читач дізнається від автора повісті й від одного з її героїв – господаря собаки, літератора, записуючого іноді свої враження від життя. Обидва оповідача цілком солідарні в своє трепетне відношення до живої природи, частиною якої є Бім, обидва, що називається, “російські інтелігенти” з властивою цій людський породі любов’ю-жалістю до “братів наших менших”, з гострим відчуттям провини людини перед відданою беззахисністю домашнього звіра. Маленька біографія Біма, за винятком перших ідилічних її сторінок, пов’язаних

з життям у будинку господаря, коли відбувається “виховання почуттів” цуценя, – це гірка повість про сирітство вірного, благородного, обдарованого ніжною і чутливою душею істоти, “полеглого жертвою зради і наговору” .

Бім – мисливський пес. Однак породистість собаки в даному випадку – не знак кастової обраності (Бім нічого не має за своє “походження”). У повісті, написаної в “радянські часи”, комплекс особливостей собаки обережно іменується “інтелігентністю”, тоді як Бім – справжній собачий принц, аристократ за всіма статтями (можливо, нащадок сеттерів імператора Олександра

і навіть собак Льва Толстого). Ця обставина грає в повісті особливу роль. Опинившись в певному соціальному просторі, незвичайний герой парадоксальним чином виявляє його ущербність. Люди, яких під час своїх нескінченних поневірянь зустрічає Б., принижені або жадібні, озлоблені або нещасні. І міська, і сільське життя, яку сьорбнув марно розшукує господаря пес, виявляє убогість, неповноту, таїть в собі небезпеку. Добрі тут беззахисні так само, як Б., а на злі завжди є опора. “Я – радянська жінка!” – Волає Тітка, головна гонителькою героя. Гордовита пластику мисливської собаки, її спокійне гідність, “хореографічна” вишуканість її поведінки ображають Тітку і подібних їй. А лицарства благородство і безкорисливість Б. роблять його чужинцем серед егоїстично стурбованих людей. У відомому сенсі Б. – посланець. Він – спадкоємець багатовікового культурного руху: адже мисливський собака – важливе свідчення наповненого діалогу людини з твариною, що говорить про рівень духовного розвитку соціуму. Б. – живий “уламок” пішла культури з її вибагливою складністю, що здається естетичної надмірністю, з втіленим у ній кодексом честі. У той же час у семантиці образу собаки відчутний традиційний для європейської літератури мотив: природа, яка має цивілізацію на відповідність природному закону живого світу.

Історія Б., написана з недитячим розумінням собачої суті, може бути витлумачена в дусі архетипових сюжету про поневіряння принца – ізгоя, що гине від людської злоби, а сам герой цілком вписується в архетипний образ “гнаного дитини”. У цьому сенсі образ Б. – продовження російської літературної традиції “олюднення” тварин, представленої Хол-Стомера Л. Толстого. Мучеництво собаки – тема не нова для європейського мислення. Б. – свого роду літературна реінкарнація святого Гінфора (Генофера), безвинно вбитої хорта, почитавшейся в середні століття в одному з християнських парафій Франції.

Герой повісті Троепольского може бути охарактеризований як “катартического персонаж”. Мучеництво і смерть собаки “просвітлюють” і очищають відстале, гнітюче-безвихідне соціальний простір, в якому пес прожив своє коротке життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Герой повісті Г. М. Троепольского “Білий Бім Чорне вухо”