Патріотичні мотиви в поезії Самійленка

Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина – талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач.

У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. Їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти».

Сюжет його простий: двоє хлопців

стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав».

А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України, Але поет не схвалює і поведінку третього юнака, хоч йому й болить безправне становище народу, його вбогість, темнота. Автор вважає, то мало самого лише співчуття. Справжній патріот – той, хто не сидить склавши руки, а бореться за краще життя, захищає народні інтереси.

На цю саму

тему написано сатиричний вірш «Патріота Іван». Його герой підлаштовується під мужика, прагне говорити, як він, пише книжки про народ, захоплено цитує вичитане, хвалить тих, хто служить вітчизні. Однак насправді тільки й дбає, що про власну користь та збагачення:

Що за славний патріота

Наш Іван, якби хто знав!

Тільки що роззявить рота,

Про народ уже й почав,

А казать промову стане;

То не жди. щоб був кінець.

Він і сам колись пристане

До роботи… в гаманець.

У сатиричному вірші «На печі» Володимир Самійленко яскраво змальовує образ такого патріота, який, не злазячи з печі, боронить рідний край. Він вважає себе справжнім сином України, бо ж лежить не на чужій, а на українській печі, звідки «воює» з народними супостатами… у мріях.

Ці вірші Володимира Самійленка відігравали і зараз відіграють величезну роль у справі пробудження національної свідомості українців. А з якою любов’ю пише поет про рідну українську мову, яка завжди сяятиме, як діамант, як не намагалися б зневажити її численні вороги:

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

(«Українська мова»)






Інтерес старицького до проблеми мистецького життя.
Патріотичні мотиви в поезії Самійленка