Гумор – характерна риса українців (за поезією В. Самійленка)

Народна приказка говорить: “Де два козаки – там три гетьмани”. Але мені хо­четься перефразувати її: “Де два українці – там три гумористи”. Щоб перекона­тися у правдивості цих слів, варто лише почитати наші прислів’я та приказки, по­слухати жартівливі пісні. Мені здається, що лише українці так тонко і влучно можуть висміювати власні вади. “Зробив, як чорт летів та крила звісив” або “Язичок мельне та й у кут, а губу натовчуть…” – тонко, з гумором, а головне повчально.

Згадаймо історію, як козаки “новеньких”

на Січ приймали. Спочатку запи­тували, чи чоловік в Бога вірить; чи буде козацьких законів дотримуватися, а по­тім влаштовували перевірку, чи має новобранець почуття гумору. І тільки позитивний результат давав право чоловікові оселитися на Січі.

Веселу вдачу українців відзначав Т. Масенко, характеризуючи видатного гумо­риста Остапа Вишню:

За правду – й смерті не боявся,

І не писав тріскучих од,

І все життя з біди сміявся,

Як запорізький мій народ.

Гумор і сміх – це не лише розвага. Сміх – це небезпечна зброя. Говорять, що сміху боїться навіть та людина, яка не боїться нічого. Одним із тих, хто майстерно

володів цією зброєю, був Володимир Самійленко. Він, істинний гуморист, який, за словами І. Франка, найбільше любив все “бідне, покривджене і зневажене в природі й суспільстві”. Ця любов викликала в ньому бажання захищати всіх нужденних, допомагати їм. Отож, озброївшись пером, він виступив проти вад суспільства. У сатиричному вірші “Ельдорадо” письменник викривав соціальну несправедливість, безкарність панівного класу, пияцтво, неробство, міжнаціональну ворожнечу. Автор зобразив “пишну, вільну, щастям горду країну, в якій щасливо жилося лише держимордам”. “В тій країні люблять волю”, але розмовляють про неї лише “у острозі”, а за правду “щира дяка – батогами, батогами”. Країна процвітає, бо в ній “всі люди роботящі”, навіть “пани працюють щиро – язиками”. Називається та країна “Русь єдина”, бо всі народи в ній живуть “так дружно, як собаки”.

Вірш “Патріоти” вразив мене своїм сучасним звучанням. Чи не бачимо ми щодня на екранах телевізорів двох хлопців-патріотів? Один у “широкій промо­ві народні права боронить”, а другий доводить думку про “давність своєї куль­тури”… Усі вони “гукають і махають руками”, з високих трибун говорять про любов до народу. А де ж той третій хлопець, про якого писав В. Самійленко? Ма­буть, він – це всі ми, бо слухаємо голосні промови і нічого не робимо. Тому що­дня на вулицях бачимо “мільйони голоти, і темність, і вбожество їх”.

Звичайно, гостра сатира не могла тоді та й не може зараз в одну мить лікві­дувати всі вади суспільства. Але вона змушує кожного з нас замислитися і зробити перший крок – позбутися власних недоліків. Якщо це зроблять всі, то життя стане кращим. Отже, давайте сміятися сьогодні; щоб не плакати завтра.






Твір бережімо нашу планету.
Гумор – характерна риса українців (за поезією В. Самійленка)