Осмислення трагедії Першої світової війни в поезії Гійома Аполлінера “Зарізана голубка й водограй”
Один із засновників авангардизму Гійом Аполлінер, обстоюючи свободу мистецтва, вважав, що це досягається шляхом синтезу різних мистецтв. Тому поет прагнув створити так звану “візуальну лірику”. Нова образність і поетична техніка відобразилась і в його вірші “Зарізана голубка й водограй”. Вже сама назва містить образи-алегорії. Голуб – це символ миру. Але тут зарізана голубка. Одразу зрозуміла думка: заперечення миру, зруйнування миру. Але чому водограй? Водограй – це символ неоднозначний. Вода – символ життя, а водограй –
Цей епітет “печальні” і вказує на їх долю. Роздуми поета, його тривога за близьких зрозумілі кожному. І те, що вони виражені дещо незвично, лише підкреслює їх силу, робить
Відсутність знаків лише робить цей перелік ніби безкінечним. Але чому замість них “біля водограю що плаче й кличе голубка маревіє”? І тут виникає ще одне значення образу голубки – це образ духа. Це хтось із небесної сфери, а не з цього світу. У поета ще є якась надія: “А як вони іще живі десь б’ються на Північним фронті”. Але “тим олеандри всі в крові і сонце ранене в траві на багрянистім горизонті”. Так виникає зоровий образ через відтінки червоного кольору, що набуває також символічного значення. Отже для поета війна – це кров і смерть, саме так осмислює він це явище у вірші “Зарізана голубка й водограй”. Цей твір став звинуваченням тим, хто розв’язав Першу світову війну й продовжував її вести.
Аполлінер став теоретиком сюрреалізму. Цей термін належить саме йому і означає “надреалізм”. Гійом закликав поетів бути Ікарами, провідниками суспільства. Поет, вважав він, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Поет-лірик залишив декілька збірок своїх віршів. “Надреальність” поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій будові віршів. Через зорові образи він прагне розкрити внутрішній спіт, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на інший. Усе, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стік “новою реальністю”, або “надреальністю”:
Йдуть вівці йде сніжок лапатий Чи то срібло чи то руно Йдуть по вулиці солдати Чом не дано так як давно Мені це змінне серце мати (“Марія”)
Ці рядки відображають реальні картини, але висвітлені через сприйняття героя, почуття якого змінюють реальність і створюють свою “надреальність”. Сніг, солдати, світло – все тужить за коханою. Аполлінер не використовує жодного розділового знака. Це створює уявлення про плин дійсності, над якою герой вірша ніби летить у просторі й часі. Неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне – реальність його душі, яка впливає на все, що бачить він у своєму злеті.
“Реальність душі” має свої “пам’ятники”, свої “пейзажі”, і вони стають фактом існування “надреальності”, що створює поет. Тому у вірші рівноправно існують і образи мистецтва, і цитати з інших літературних творів) і безпосередні враження від світу:
Печальних радощів зазнать мені вдалося Я вірний зрадниці нелюблений люблю О серце в гордощах я рівен королю Що згордувала ним красуня злотокоса.
Аполлінер використовує надбання класичної літератури для створення своєї “надреальності”. Цим автор привертає увагу читача до довічного, але робить його напрочуд новим і світлим. Гійом Аполлінер заклав підвалини нового “сюрреалістичного мистецтва”. У його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)