Зорова поезія Гійома Аполлінера

Гійом Аполлінер – напівполяк і напівіталієць, – став одним з найяскравіших поетів Франції. Він був теоретиком сюрреалістичного напрямку в літературі, і цей термін належить саме йому та означає “надреалізм”. Він закликав поетів бути проводирями суспільства та йти попереду цього суспільства. Поет, вважав Аполлінер, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Як теоретик літератури, він написав книжку “Нова свідомість і поети” (1918).

“Надреальність” поезії Аполлінера виявляється

в сюжетах, образах, самій побудові віршів. Через здорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на інший, все, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стає зовсім іншою, “новою реальністю”, або “надреальністю”.

Аполлінер не використовує жодного розділового знака, що створює у читача уявлення про плин дійсності в просторі і часі. У віршах поета неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне – реальність його душі, яка реагує на все, що він бачить у своєму злеті.

“Міст Мірабо” – один з найромантичніших віршів

Аполлінера. Він нагадує подорож хвилями пам’яті, в якій було все: прощання з Марі, з почуттям кохання, яке неодноразово надихало поета. Згадуючи Марі, поет уявляє собі обличчя всіх тих жінок, з якими він зустрівся у житті і з якими йому довелося розлучитися. Кохання до Марі Лорансен насправді було найяскравішою подією в житті Аполлінера. Поета турбувала її несхожість на його друзів, постійні сутички їхніх характерів, зовсім різні сімейні традиції, що вбивали живе почуття, та все-таки він сподівався, він вірив, що надія с і все можна повернути на краще. Марі Лорансен залишилася в пам’яті своїх сучасників як співачка нормандських пісень, що мала красивий високий голос. Вона так само присвячувала своєму коханому Гійому вірші, в яких сповідалася. Поету боляче спостерігати, як ріка життя забирає в нього кохання, перетворюючи його долю на купу втрат та нездійсненних надій. Такі ж романтичні тенденції можна почути у вірші “Молочна Путь, сяйлива сестро…”.

Поезія “Зарізана голубка й водограй” належить до іншого циклу віршів, що збереглися під назвою “Вірші миру та війни 1913-1916”. Поет з ностальгією згадує мирне життя, в його уяві постають жіночі образи, вуста коханих, яких вже нема, імена друзів, що вирушили на війну. Ліричний герой порівнює нещасливу долю жіноцтва з зарізаною голубкою, що плакала біля фонтану до самого ранку. У творі переважають червоні кольори, які асоціюються в автора з кров’ю: зоря, червона квітка олеандру, вуста та море крові. Цей цикл віршів Гійом Аполлінер присвятив засудженню жорстокої війни, що ламає людські долі.

Гійом Аполлінер (1880-1918), напівполяк і напівіталієць, став одним з найяскравіших поетів Франції. Аполлінер – це його псевдонім, а утворив він його сам від одного зі своїх п’яти імен: Гійом Альбер Володимир Олександр Аполлінарій; прізвище ж насправді було Костровицький.

Аполлінер став теоретиком сюрреалізму, напряму в літературі, і цей термін належить саме йому, що означає “надреалізм”. Гійом закликав поетів бути Ікарами, провідниками суспільства, йти попереду нього. Поет, вважав він, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Як теоретик літератури він написав книжку “Нова свідомість і поети” (1918 р.). Він писав: “Коли людина захотіла відтворити ходьбу, вона винайшла колесо, яке зовсім не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалістському, сама того не розуміючи”.

Гійом Аполлінер брав участь у першій світовій війні, дістав багато тяжких поранень і, ледве поправившись, не зміг перенести “іспанки”, яка вирувала тоді у Франції, помер 1918 року. Як поет-лірик він залишив декілька збірок своїх віршів.

“Надреальність” поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій будові віршів. Через здорові образи він прагне розкрити внутрішній світ, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на одний, все, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стає зовсім іншою “новою реальністю”, або “надреальністю”:

Йдуть вівці йде сніжок лапатий Чи то срібло чи то руно Йдуть по вулиці солдати Чом не дано так як давно Мені це змінне серце мати. “Марія”

Ці рядки відображають реальні картини, але висвітлені через сприйняття героя, почуття якого змінюють реальність і створюють свою “надреальність”. У “надреальності” все: сніг, солдати, світло – все тужить за коханою.

Аполлінер не використовує жодного розділового знака. Це створює уявлення про плин дійсності, над якою герой вірша ніби летить у просторі і часі, і неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне – реальність його душі, яка впливає на все, що бачить він у своєму зльоті.

“Реальність душі” має свої “пам’ятники”, свої “пейзажі”, і вони стають фактом існування “надреальності”, що створює поет. Тому у вірші рівноправно існують і образи мистецтва, і цитати з інших літературних творів, і безпосередні враження від світу:

Печальних радощів зазнать мені далося Я вірний зрадниці нелюблений люблю О серце в городощах я рівен королю Що згордувала ним красуня злотокоса.

Аполлінер був добре обізнаний у класичній літературі, він використовує її скарб для створення своєї “надреальності”. Його ремінісценції, звертання до літературної спадщини мають глибокий зміст, приверта ють читача до довічного, але роблять його напрочуд новим і світлим. Гійом Аполлінер заклав підвалини нового “сюрреалістичного мистецтва”. В його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливу внутрішнього світу людини і реальності.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Шабля ранить тіло а слово душу.
Зорова поезія Гійома Аполлінера