Оповідання в оповіданні характерний літературний прийом Чехова
В 1898 г. у пресі з’явилися три чеховських оповідання: “Людин у футлярі”, “Агрус” і “Про любов”, які сприймаються як “маленька трилогія”, тому що вони об’єднані не тільки загальним авторським задумом, але й подібною композицією (“оповідання в оповіданні”). Уже сама назва першого добутку із цього циклу знаменно. Воно побудовано на явному протиставленні, антитезі: людина й футляр. Беликов ховається від миру, максимально обмежуючи свій простір, предпочитая широкого й вільного життя тісний і темний футляр, що стає
У вчителі давньогрецького (мертвого) мови є щось мертвотне, нелюдське. Лише коли він уже лежав у труні, “вираження в нього було лагідне, приємне, навіть веселе, точно він був радий, що, нарешті, його поклали у футляр, з якого він уже ніколи не вийде!”. Однак смерть Беликова ще не означала перемоги над беликовщиной. Характерно, що вчитель Буркин, розповівши про колегу, не приймає висновків свого співрозмовника – Івана Івановича, що із хвилюванням викликує: “Ні, більше жити так неможливо!”
Брат Івана Івановича, “добрьщ, лагідна людина”,
Земна куля, вся природа, де на просторі він міг би виявити всі властивості й особливості свого вільного духу”. Так художній образ простору стає одним з головних способів вираження авторської концепції. Вузькому, замкнутому простору (“футляр”, три аршини, садиба) протиставляється, небачено широкий простір – “вся земна куля”, необхідний вільній людині
Композиційна побудова кожного оповідання дозволило Чехову висунути як об’єкт художнього дослідження й самих оповідачів. Їхня реакція на життєві ситуації стає одним з важливих засобів їхньої об’єктивної характеристики. Іван Іванович, наприклад, розповідає в “Агрусі” не тільки про долю брата, але й про себе, про ту зміну, що відбулася в ньому під впливом побаченого в садибі новоявленого поміщика. Духовне прозріння допомагає йому зрозуміти гибельность загальної тиші й достатку. Повинен бути, викликує він, “людина з молоточком”, що обурював би ситий спокій щасливих людей. Однак його супутники Буркин і Алехин не приймають його висновків і тривоги, не співчувають їм
Містить “маленьку трилогію” оповідання “Про любов”, у якому триває дослідження проблеми “футлярности”. Ще в “Агрусі” Іван Іванович помітив: “…ці садиби ті ж три аршини землі. Іти з міста, від боротьби, від життєвого шуму, іти й ховатися в себе в садибі – це не життя, це егоїзм”. Слова ці мають пряме відношення до Алехину, що сам розповідає про себе. Життя, що Алехин обрало для себе,- той же футляр. Він, схожий більше на професора або художника, чим на поміщика, чомусь вважає за необхідне жити в тісних маленьких кімнатах (вузький простір!), хоча в його розпорядженні цілий будинок. Навіть митися йому ніколи, і говорити він звик тільки про круп, сіно й дьоготь…
Алехин боїться змін. Навіть більша, теперішня любов не в змозі змусити його зламати сталі норми, піти на розрив зі сформованими стереотипами. Так поступово він сам збіднює, спустошує своє життя, стаючи подібним – не в деталях, а по суті – на героїв “Людини у футлярі”, “Агрусу” і “Ионича”. Розташування оповідань в “трилогії” було ретельно продумане Чеховим. Якщо в першому з них “футлярность” була показана й викрита прямо й наочно, то в останньому мова йде про сховані й, бути може, ще більш небезпечних формах втечі людини від дійсності, життя, любові, щастя…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)