Любові всевишній присвячується (За новелою Г. Тютюнника “Три зозулі з поклоном”)

Багато написано про кохання високого і низького, весе­лого і сумного, пронизливого і присмеркового. І завжди це людське почуття постає як гімн людині, яка здатна осягнути небесне, залишаючись на весняній родючій землі.

Новела Григора Тютюнника “Три зозулі з поклоном” примушує замислитись над долею – її перехрестями, переспівами, вузлами. Приїхав до села хлопець і простує до рідної хати. Односельчанка – тітка Маруся – проводжає його дивним поглядом. Удома хлопець питає в матері, чому та тітка так на нього дивилась? І мати розповідає

синові історію одного життя… Така зав’язка новели “Три зозулі з поклоном”.

Марфа любила хлопцевого тата. Бона навіть передчува­ла, що прийде лист від далекого коханого. Але листи при­ходили не їй, а іншій дівчині. Мишко був гідний кохання: “Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі”. Склався класичний любовний трикутник – дві дівчи­ни й хлопець. Важко було всім трьом, і виходу не було видно. Оповідач вдало характеризує матір, яка веде свою опо­відь: “Очі мамині сухі, голос ні здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять і не болять – вони закам’яніли”.

Мишко був

десь далеко в Сибіру. Автор наводить останній його лист майже цілком. Рядки цього листа бри­нять любов’ю та сумом. Батько жалкує, що посивів. Спомини – ось чим жила ця людина, яку доля закинула в “Сибір неісходиму”. “Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся. Сусіда мій по зем­лянці молиться уві сні, а Бога не називає. До кого молиться?..” Зі скупих рядків листа можна скласти досить повне уявлення про нелегке життя селянина, який змушений жити й працювати в умовах Півночі.

Ось таку, на перший погляд просту історію викладає читачеві Григір Тютюнник. Та не все просто в цій новелі, як зрештою і в житті. “Обіймаю тебе й несу на руках колиску із сином, доки й житиму…” – так завершується останній лист тата. І через багато років його син ставить перед собою питання: чому батько одружився із Софією, його матір’ю, а не з тією дівчиною, “маленькою Марфою”, яка не просто чекала на листа, сидячи на східцях пошти, а якимось чистим почуттям дізнавалася, що прийшов-таки лист від Мишка?

“Як вони чули одне одного – Марфа й тато?” І на це питан­ня дуже важко відшукати відповідь. Кажуть, існує між людьми спорідненість душ, яка зовсім необов’язково завершується коханням. Таку спорідненість доля дарує людям за якісь невідомі чесноти або ж провини. І тому хлопцеве пи­тання “Чому вони не одружилися, отак, одне одного чуючи?” є швидше запитанням за інерцією” Та “татова сосна” відповідає: “Тоді не було б тебе…” Така відповідь продиктована самим життям. Сенс цієї відповіді полягає в тому, що, якою б мудрою й поміркованою не була людина, життя все одно виявиться мудрішим за неї. І кохання, яке наповнює життя, підтверджує правоту останнього.

Григір Тютюнник доводить, що світом править любов, яку можна розуміти по-різному, але не підпасти її впливу, здається, неможливо. І тоді все навкруги змінюється, справляючи більш глибоке враження на людські почуття. “Три зозулі з поклоном”, – так співав на ярмарках сліпий бан­дурист. Це привіт людині від людини, коханій від коханого. Це птахи любові, які вміють долати не тільки простір, а й час. Вони можуть подарувати забуття й полегкість, а можуть і розтривожити душу на все життя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Стаття на тему якість програм сучасного українського телебачення.
Любові всевишній присвячується (За новелою Г. Тютюнника “Три зозулі з поклоном”)