Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?

Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».

Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекруха і невістка.

Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала».

Але злодійка не зупинилася на тому – воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я – твоя мила». А зворушливий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапащене було не одне життя.

Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?