Твір по картині: Івана Івановича Шишкіна “Жито”

Мене завжди дивувало неповторну майстерність художників, яким чудово вдається передавати не тільки різні явища, але й ту атмосферу, що їх оточує. І найбільше, на мою думку, це ставиться до зображення природи. Один з таких чудових пейзажів зараз перед нами – це картина великого російського художника Івана Івановича Шишкіна “Жито”.

І. І. Шишкін – один з видатних майстрів пейзажного живопису. Гаряче люблячу рідну природу, він більшість своїх картин присвячував саме цій темі. У них художник прагнув як можна більш об’єктивно, точно

й повно передати нескінченну розмаїтість рослинного миру. Він створював прекрасні, одухотворені образи російської природи, намагаючись всіма можливими способами розкрити своєрідність і велич рідної землі, передати неповторну красу її лісів і полів. На його полотнах ми можемо зустріти нескінченні далечіні Російської землі з її лісами, полями й озерами (“Лісові далечіні”); маленький куточок ранкового лісу (“Ранок у сосновому лісі”). Ми бачимо самотню північну сосну (“На півночі дикому…”), тиху річечку після дощу (“На ріці після дощу”), лісову пасіку (“Пасіка”) і багато інших прекрасних замальовок
російської природи

Але найбільше враження на мене незмінно робить його картина “Жито”.

На картині зображений один із днів ранньої осені або пізнього літа. Над безкрайніми просторами російського поля ледь починають згущатися хмари, створюючи невловиме відчуття дощу, що наближається. І вся природа перебуває в тривожному, але в той же час ка

Комусь радісному передчутті. Рідкі високі красуні-сосни вдалечині – улюблені образи картин Шишкіна. Вони вже бачать сірі хмари за обрієм, але їм зовсім не страшна непогода. Живлюща волога дощу тільки наповнить соком їх пухнаті вічнозелені крони. А самотнє висохле деревце між ними, можливо, сподівається знову пробудитися до життя. Ні, чуда, звичайно ж, не відбудеться, але його сухі гілочки першими зустрінуть краплі, що наближаються дощу

Свіжість осіннього повітря почуває на поле жито. Немов чарівне жовте море котить свої м’які хвилі – це колише й хвилює всі вітер, що підсилюється, густі колосся. І немає кінця й краю цим чудесним просторам! Проллється дощ, але не зігне, не ушкодить міцні стебла. Золотаве жито тільки пишнее заколоситься, Усмоктуючи в себе дорогоцінну вологу

Біжить удалину стежка, що розділяє це широке поле. І дивлячись на картину художника, я відчуваю себе випадковим подорожанином, оказавшимся посередині цих безкрайніх просторів, оточеним густими золотими колоссями, вдихающим повними грудьми свіже повітря. Хочеться побачити й відчути всю красу недоторканій, чистій росіянці природи

І. І. Шишкін створював прекрасні картини рідної природи, оспівуючи її силу, розкриваючи перед нами її красу й неповторність. Він довів до досконалості світлотіньове рішення своїх картин, домігшись мальовничо-тональної єдності. Якою розмаїтістю й насиченістю фарб грають його добутку, підкреслюючи й підсилюючи відчуття багатства й мінливого стану природи! Як виразно й поэтично розкриває художник риси російського ландшафту! Шишкін писав природу, відбивав всю її пишноту й різноманіття. Мені здається, він хотів проникнути в душі людей, розбудити в них кращі людські почуття, викликати гордість від свідомості того, що вся ця краса – найбільше багатство нашої батьківщини, і потрібно будь-що-будь зберегти її такий на довгі роки.






Інтернет мій друг.
Твір по картині: Івана Івановича Шишкіна “Жито”