Образ собору у романі В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”

І. “Собор Паризької Богоматері” – один із найкращих історичних романів XІX століття (романтичний стиль, розповідь про життя Франції XV століття, початок нової епохи Відродження).
ІІ. Собор Паризької Богоматері – рівноправний герой твору.
1. Символічність назви собору (названий на честь Богоматері, яка віддала сина на муки заради людства; втілює ідею добра, справедливості, любові; символ духовного життя; збудований руками сотень безіменних майстрів).
2. Опис собору – привід для натхненної поеми в прозі про французьку національну

архітектуру (захоплюється своєрідністю дивовижних витворів мистецтва середньовіччя, неперевершених, оригінальних, далеких від унаслідувань античної архітектури; постає на захист від руйнувань і спотворення; готичні церкви – це “кам’яні книги середньовіччя”).
3. Собор – притулок для народних героїв Гюго (з ним пов’язана їхня доля; в радощах і в лиху годину народ іде до собору, народ сповнений волі до боротьби, за ним майбутнє).
4. Символіка епізоду штурму собору (це прелюдія до штурму Бастилії в 1789 р., це натяк сучасникам на революцію, яка знищить феодалізм).
ІІІ. Мої враження від книги В. Гюго (книга сповнена гарячої любові до Франції, до народу).






Білий кінь шептало характеристика образу.
Образ собору у романі В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”