Образ матері в літературі українських письменників

Мама… Найтепліше, найсвятіше слово для кожної людини. Мама – це символ любові і ласки, ніжності і найвірнішого кохання. І тому не дивно, що найтепліші, найщиріші слова присвячують письменники і поети матерям. І образу матері як вічному уособленню безкорисливої любові і відданості.

Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мама, Твою ласку я чую, рідненька, – чуєш пісню на слова Миколи Сингаївського, і серце наповнюється приємним щемом. Це моя найулюбленіша пісня про матір. На плечі матері лягає важкий тягар

відповідальності за своїх дітей, за те, щоб вони виросли справжніми людьми. Одною з наскрізних тем в творчості А.Малишка тема матері. Образ рідної неньки зливається в поезії Андрія Самійловича з іншим найдорожчим образом – образом України. Завжди, коли поет пише про те, що. найдорожче його серцю, він згадує матір:

Тебе, маленьку, сивувату, дано навіки пронести, – писав поет іще в 30-ті роки в поезії «Материнська». Його поезії «Мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу ще поговорити з вами», поема «Сини» – це данина подяки й любові поета священній пам’яті Матері. Та з-поміж скарбів виділяється «Пісня про

рушник», сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.

Вона невелика за розміром. І слів про матір, сказано, власне, небагато. Але образ її зігрітий синівським почуттям, яскравий і живий. Скільки мати ночей не доспала, співаючі синові «Котка», тримаючи руку на його чолі, турбуючись про його долю, вишиваючи рушник на дорогу – бо ж знала, що рано чи пізно покличе сина великий світ. Інший поет, Дмитро Павличко, на все життя зберіг «готочок старого полотна» і «вишите… життя на ньому».

Колись, проводжаючи в далеку дорогу, дала йому мати вишивану сорочку як заповіт вірності рідній землі. А як не згадати великого Тараса Шевченка! Жінка, жіноча доля займали в його творчості одне з провідних місць. І слова, винесені в назву твору, говорять про безмежне трепетне почуття до Матері, що дає життя, матері, що є символом добра на землі. Багато поезій присвятив матері і Борис Олійник.

Яскраво і високохудожньо розкрита тема любові до матері, непоправного болю утрати, вірності її світлій пам’яті у вірші «Мамо, вечір догоря.,.». Яскраві метафоричні образи вживає поет, щоб оспівати безсмертя матері, а відтак і безсмертя всього роду:

Там, де ти колись ішла. Тиха стежка розцвіла Матіолою вечоровою, Житом-долею світанковою, Дивом-казкою, Юним соняхом, Сива матінко, Сиве сонечко.

А.В.Симоненко поєднав два вічні символи любові – Вітчизну і Матір у вірші «Лебеді материнства»:

Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати, Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У відданості Матері і Вітчизні – синівське щастя і сила.






Зникає все а рідне слово вічне.
Образ матері в літературі українських письменників