Образ театру у романі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Який чарівний роман О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”! Як багато дізнаєшся з йогого рядків – про життя суспільства дев’ятнадцятого століття, про стосунки людей, природу, бали, навіть про театр! Театр завжди був улюбленим місцем Пушкіна, для нього він написав свої славетні “Маленькі трагедії”, переписавши кілька всесвітньо відомих історій про почуття, що правлять світом – кохання, смерть, ненависть, гроші… А трагедія “Борис Годунов”! Яке знання психології влади, яка обізнаність в історії! Та й свої прозові і поетичні твори
В райку і плешуть, і гукають, – І от завіса вже шумить…
Читач ніби відчуває чарівну мить очікування відкриття завіси – яким сьогодні чудом, несподіваною красою будуть милуватися глядачі, Євгеній. Це атмосфера хвилювання, піднесеності перед зустріччю з театральним дійством, знайома близька кожному, хто хоч один раз сидів у театральних кріслах… Для автора – героя роману, з театром пов’язані почуття закоханості,
Діани перса, ніжки Флори скрашають, друзі, нам життя! Одначе ніжка Терпсихори Сильніш хвилює почуття…
Та, зазначає автор, “слова і зір привабниць тих оманливі… як ніжки їх. І автор і його герой дивляться на театр очима Пушкіна, але по-різному. Пушкіна, Онєгін, завзятий театрал, характеризований автором як “театру злий конодавець і перемінливий ласкавець найчарівливіших актрис, почесний заїздник куліс…”. Онєгін знається на російській та іноземній драматургії, майстерні балету, балетмейстерів і танцівниць.
“О де, ви, де, мої богині?..” – переходить від Онєгіна до своїх думок. “Чи знов почую вас у хорі?”, “Чи славу руській Терпсихорі складу за пломенисті літ?..” І ми бачимо зачарованого поета у театральних залах, який захоплено радіє своїм улюбленицям-актрисам.
Улюблена балерина автора – знаменита Істоміна – зображена Пушкіним, як зображував танцівниць Дега, словами закоханості і натхнення: “Осяяна, наша ефірна, смичкові владному покірна…”. Її балетні па та стрибки сповнені поезії. Істоміна “летить, як пух від уст Еола”. Та замилування автора балетом зовсім не стосується почуттів до балету і до театру його героя, Онєгіна. Пушкін зображує Онєгіна у театральному кріслі де він нудьгує, позіхає, бо прийшов дивитися і на дам у залі, і на актрис – зовсім не на спектакль. На якусь мить почуття автора і Онєгіна збігаються: “Багато я терпів, як зло, та вже набрид мені й Дідло!..”
Живі картини театрального буття у Пушкіна зображені яскраво, святково, реалістично: на сцені скачуть амури, біси і гноми, слуги сплять на шубах, гріються біля вогнищ, чекаючи на хазяїв, у залі оплески, шипіння, кашляння, ікання… Читаючи пушкінські рядки про театр, я мимоволі захоплююся цієї рівною атмосферою, нечутною музикою, ефірним летом балерин, подумки закидаю у яму, де сидить оркестр – скрипки, альти, віолончелі, труби, флейти… Там, у кріслах, із лорнетом, знову сидить поет і знову чекає на відкриття завіс. Пушкіну вдалося те, чого домагався середньовічний Фауст, який кричав: “Мить, зупинися, ти прекрасна!..”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)