“Життя – це сон” як втілення світоглядних і художніх принципів бароко

За доби бароко Іспанія відіграла в Європі провідну роль, і лише Англія могла змагатися з нею. Національний військовий геній, скинувши мусульманське ярмо, з дивовижною швидкістю розкинув свої владні крила над простором трьох частин світу. Африканське узбережжя, грецький архіпелаг, Неаполь, і Мілан, і ще невідомі країни, омиті водами Океану, – ось арена військового честолюбства Іспанії, що призвело її згодом до власної трагічної долі. Останні десятиліття XVІІ – останні десятиліття XVІІІ століття – Золоте століття іспанської літератури.

Його розквіт виявився головним чином у сфері нового роману і драматичної поезії.

Ті, що були веселістю й красою,
прокинувшись на досвітку зі сну,
під ніч обернуться в печаль марну,
заснуть, обняті тьмою льодяною.
Переклад Д. Павличка

Про сни у світовій художній літературі написано багато. Що ж цікавого про це явище хотіли нам розповісти письменники? Наприклад, шекспірівський Гамлет:
Заснути. Може, й бачити сновиддя? У цьому й перепона. Що присниться Нам може у смертельнім сні, коли Вантаж земної суєти ми скинем? Тут сон асоціюється зі смертю. Гамлет міркує: чи не покінчити йому зі всім одразу, тобто обірвати

своє життя; але вагається, адже не знає, що чекає на нього там, за межами цього життя. І він думає, що це буде сон, але що там присниться, нікому не відомо.

Є у Шекспіра й твір зовсім іншого характеру – комедія “Сон літньої ночі”, де сюжет – це бачення, те, що наснилося літньої ночі. “Травнева ніч, або Утоплена” Миколи Гоголя – це теж твір про сон. Події, що відбуваються у повісті Гоголя, пов’язані з ніччю напередодні Івана Купала. У цьому творі сновидіння – тло для казкових подій, в яких оживають всі герої слов’янського фольклору: русалки, водяні, лісовик… І серед усього цього казкового неподобства голо’вний герой намагається влаштувати своє особисте щастя і очистити землю рідну від нечисті.

А іспанський драматург Кальдерон проголосив: “Життя – це сон”. І не випадково, адже його творчість грунтується на концепції іспанського бароко, згідно з якою бачення цього життя – лише відблиск, натяк на щось потойбічне. Відповідно до цього усі життєві події не слід сприймати як надзвичайно важливі. Сюжет п’єси, на перший погляд, бездоганно серйозний. Принц Полонії Сехісмундо, за пророцтвом, має стати жахливим злочинцем. Щоб запобігти цьому, король Басиліо нібито мудро й передбачливо ув’язнює сина у вежі. Там, у дикості й безлюдді, минають дитинство та юність принца. Бажаючи перевірити правдивість провидіння, Басиліо наказує приспати Сехісмундо, перенести в палац і після пробудження передає йому трон. Засліплений гнівом і пихою принц вдається до злочинного зловживання владою. Королеві нічого не лишається, як вдруге приспати Сехісмундо і повернути його до вежі. Після цього наглядач Клотальдо переконує ув’язненого принца в тому, ідо свобода і влада були лише сном, Сехісмундо доходить висновку, що життя людини – лише сон у вічності. Істинними є лише добрі діяння та смирення, здатні примирити людину зі світом. Знову піднесений на трон хвилею народного повстання, принц, приборкавши амбіції, просить вибачення у батька і обіцяє стати добрим правителем.

“Життя – це сон” – саме той твір, що акумулював усю складність та багатозначність проблем, які завжди поставали перед людиною і які вона будь-що прагнула осягнути. Його мотиви та образи мають складні зв’язки із тогочасним культурним контекстом, втілюють художні особливості бароко і сягають своїм корінням давніх релігійних легенд, фольклорних сюжетів, філософських концепцій та конкретно-історичних фактів.






Людина не літає а крила має.
“Життя – це сон” як втілення світоглядних і художніх принципів бароко