Образ Миколи Петровича Кірсанова у романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”
Зовнішній конфлікт роману Тургенєва “Батьки й діти” – це зіткнення двох епох, двох мировоззрений, філософії “батьків” і “дітей”. Представником нового покоління у романі виступає демократ-різночинець Євгеній Базарів. Безпосереднім антагоністом Базарова, явним супротивником його є Павло Петрович Кірсанов, витончений, рафінований аристократ. “Схованим” же супротивником Базарова є Микола Петрович Кірсанов, тонка й делікатна людина, естет, що любить все прекрасне: природу, музику, поезію. Характер Миколи Петровича, напрям
Ми знайомимося з ним уже на перших сторінках роману. Зовнішність його не має в собі нічого примітного, запоминающегося. Це “сивий”, “пухленький”, “небагато згорблений” пан, “років сорока з невеликим”.
Життєві обставини його теж досить типові. Микола Петрович походив із сім’ї військового. Батько його, бойовий генерал 1812 року, командував
Як И старший брат Павло, Микола Петрович був визначений на військову службу, однак несподівана травма перешкодила його військовій кар’єрі. Тоді батько помістив Миколу в петербурзький університет. Там же у гвардійському полицю служив і Павло Кірсанов. Батьки молодих людей незабаром умерли, і Микола Петрович, витримавши строк жалоби, женився на молодій, чарівної дівчині Разом із дружиною він оселився в селі, де незабаром у нього народився син, Аркадій. Однак десять років через дружина Кірсанова померла.
Микола Петрович зайнявся вихованням сина, господарськими перетвореннями. В 1855 році він повіз сина в університет і жив з ним три зими в Петербурзі. Потім Кірсанов знову вернувся у свій маєток, де от уже кілька років разом з ним жил і брат, що вийшов у відставку, Павло, і куди приїхав Аркадій, закінчивши навчання Господарство Кірсанових повністю розстроєно. Керуючий спритно обманює Миколу Петровича, що не володіє необхідної для поміщика практичною хваткою.
Кірсанов непрактичний, м’який, слабовільний. “Твій батько добрий малий, але він людина відставний, його пісенька проспівана”, – говорить Базарів Аркадію. Однак Аркадій, та й сам автор, здається, дотримуються іншої думки про Кірсанова. У Миколі Петровичі багато позитивних якостей, явних достоїнств.
Він добре вихований, утворений, добрий і делікатний, гостинний, щиро прив’язаний до своєї сім’ї, братові Павлу й Аркадію, піклується про Фенечке й Мите. Цей герой персоніфікує собою старе, добре дворянство, що йде в минуле. Рядом своїх якостей Микола Петрович нагадує нам графа Іллю Андрійовича Ростова з роману Толстого “Війна й мир”. Кірсанов – теперішній естет, він цінує все прекрасне, любить музику, поезію.
Базарів сміється над його музичними заняттями, уважаючи їх марними, а Тургенєв як би мимохідь зауважує: “…медом розливалася по повітрю сладостная мелодія”. Базарів уважає поезію дурницею, зауважує, що чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета – Микола Петрович же читає поеми Пушкіна Кірсанов мрійливий і сентиментальний. Якщо для Базарова мрії – примха, нісенітниця, романтизм, то для Миколи Петровича – це органічний стан душі, необхідна складова буття.
І Тургенєв розкриває цю особливість натури героя в сцені літнього вечора в саду. Микола Петрович Кірсанов – один з улюблених героїв Тургенєва. “Микола Петрович – це я, Огарьов і тисячі інших”, – зауважує письменник у листі до Случевскому.
Писарєв уважав цього героя незвичайно гармонічною особистістю, людиною, що живе згідно із власною натурою, на відміну від Базарова й Аркадія “Як людина м’який, чутливий і навіть сентиментальний, Микола Петрович не поривається до раціоналізму й заспокоюється па тім світогляді, що дає їжу його уяві… “, – зауважує критик. На стороні Кірсанова у романі вічні життєві цінності: любов, сім’я, доброта й шляхетність, природа й мистецтво. І цим тургеневский герой викликає незмінні симпатії читачів
(1 votes, average: 5,00 out of 5)