Новаторство Чехова-драматурга (за п’єсою “Чайка”)
17 жовтня 1896 року на сцені імператорського Олександрійського театру в Петербурзі відбулася прем’єра вистави “Чайка” за п’єсою А. Чехова. У головних ролях були зайняті провідні актори, а Ніну грала сама В. Коміссаржевська. А. П. Чехов, на той час уже відомий і визнаний прозаїк, був незадоволений тим, що він бачив на репетиціях, і не дуже очікував успіху. Але дійсність перевершила його найгірші очікування. Прем’єра “Чайки” увійшла в історію театру як нечуваний провал. Чехов вирішив більше ніколи не ставити цю п’єсу і не звертатись
“Чайка” Чехова була надто новаторська, а традиційний театр XІX століття не мав засобів, щоб донести до
Новаторство “Чайки” виявилося у першу чергу в тому, що вона будувалася не на гостросюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному аналізі характерів. Чехов-письменник відкрив трагедію буденності. Чехов-драматург показав цю трагедію в сценічних образах, художньо вірогідних, психологічно точних. Він зображує не події, а людей, чия поведінка, життєва позиція стає чинником певних подій. Про сценічну дію Чехов говорив так: “Хай на сцені все буде так само складно і разом з тим так просто, як і в житті. Люди обідають, тільки обідають, а в цей час складається їхнє щастя та розбивається їхнє життя”.
Зовнішньо яскраві сценічні дії не приваблюють Чехова. Наприклад, у п’єсі є щонайменше два епізоди, які в традиційній драматургії були б обіграні. Перший – спроба Треплева покінчити життя самогубством нісля провалу його вистави і “зради” Ніни. Другий – самогубство Треплева у фіналі п’єси.
Чехов же виносить ці сценічно “вигідні” епізоди за сцену. Така відмова від ефектних сцен була підкорена авторському задуму: показати характери людей, їхні стосунки, проблеми, що виникають через непорозуміння між людьми.
Усіх без винятку героїв Чехов об’єднує в єдину систему, де кожен має своє завдання у творчому задумі автора. Тому він. уникає зовнішніх ефектів, а примушує уважно слідкувати за всіма героями. Мова кожного персонажа має “підтекст”, який надає всій п’єсі багатство змісту, художню правдивість і переконливість. Особливу роль у чеховських п’єсах відіграють паузи. Вони ніби доповнюють підтекст і виникають тоді, коли герої не можуть і не хочуть говорити про найпотаємніше. У третій дії, наприклад, Ніна і Тригорін прощаються перед від’їздом. Ніна дарує йому медальйон на згадку. Тригорін обіцяє пам’ятати дівчину такою, якою побачив її вперше. “Ми розмовляли… ще тоді на лаві лежала біла чайка”. Ніна задумливо повторює: “Да, чайка”. Пауза. “Більше нам говорити не можна, сюди ідуть”. Пауза допомагає зосередитись на образі чайки. Глядач під час паузи пригадує попередню розмову героїв, коли Тригорін занотував у записник “сюжет для невеликого оповідання” про дівчину, що походом згубив “один чоловік”. Але весь багатомірний зміст розмови героїв з’ясовується значно пізніше. Пауза створює певну емоційну напругу, глядач ніби очікує, що герої пояснять, розкриють щось дуже важливе, а цього не відбувається. І глядач сам повинен домислити, що приховується за цим мовчанням.
Читачі п’єс Чехова особливу увагу приділяють авторським ремаркам, бо вони теж відіграють важливу роль у розумінні всього, що відбувається у п’єсі, створюють особливу атмосферу. Ось сцена Треплева і Ніни. Ремарка: входить без капелюха, з рушницею і вбитою чайкою. Він кладе чайку біля ніг Ніни. Чому Чехову важливо, що Треплев без капелюха? Подальша розмова пояснює це. “Я мав підлість вбити сьогодні цю чайку”, “Скоро так само я вб’ю самого себе”. Читач розуміє, що щось дуже важливе для Треплева гине, можливо, гине його мрія. Можливо, гине чиста і довірлива Ніна. Тут не можна стояти в капелюсі.
У цьому теж виявилося чеховське новаторство. Герої не говорять про найпотаємніше, але читач розуміє їх.
“Чайка”, як і всі великі п’єси Чехова, за жанром, визначеним автором,- комедія. За традиційним визначенням це швидше трагедія або драма, тобто драматургічний твір, де розкриваються нерозв’язані моральні проблеми, що призводять до загибелі персонажів. Називаючи свій твір комедією, Чехов ніби підкреслює, що “головна героїня” його п’єси – буденність, яка марнує кращі людські почуття і стосунки, яка руйнує особистість і робить характери дріб’язковими, майже комічними. Таким постає перед нами відомий письменник Тригорін. Він не сприймає життя серцем з усіма його радощами і трагедіями, а робиться лише стороннім спостерігачем, і все, що відбувається навколо і з ним, для нього лише “сюжет для невеликого оповідання”. Така Аркадіна, талановита актриса, що може передати на сцені будь-які високі почуття, а в буденному житті їй шкода грошей навіть для сина і брата, вона байдужа до всього, крім власного успіху. Невипадково Треплев у своїй останній репліці, коли вже вирішив покінчити життя самогубством, говорить про те, що маму може засмутити зустріч із Ніною. Він ніби не вірить, що його смерть мати сприйме трагічно. Такими жертвами буденності є й інші персонажі п’єси.
Сценічна доля “Чайки” не дуже багата. Її не часто, порівняно з іншими п’єсами Чехова, ставили у театрах. Новаторські пошуки Чехова-драматурга більш завершено втілились у таких п’єсах: “Три сестри”, “Вишневий сад”, “Дядя Ваня”. І все ж не випадково на кулісі Московського художнього театру, який відкрив Чехова-драматурга, зображена чайка. Ця п’єса була тим самим “першим птахом”, що приніс оновлення, весну російської драматургії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)