Наталя – жертва суспільства (за оповіданням Бориса Грінченка “Дзвоник”)
Оповідання “Дзвоник” належить до дитячих оповідань Б. Грінченка, у яких письменник змальовує дітей, що занадто рано стали дорослими, їм довелося стати працівниками та няньками рідних та нерідних малят. У них немає щасливого дитинства, іграшок, дитячих забав. Увесь час поглинають турботи дорослого жорстокого життя, точніше боротьби за це життя.
Така страшна сирітська доля випала й героїні оповідання “Дзвоник” – Наталі. Вся увага письменника зосереджена на показі моральних страждань дитини, що опинилася в незвичайних умовах,
Головне непорозуміння, яке і стало причиною трагедії маленької дівчинки, полягало у тому, що Наталя не знайшла тут привітного ставлення до себе, не могла почути ні рідної мови, ні рідної пісні, ні необхідної для дитини приязні та теплоти.
Наскрізний образ дзвоника, створений Грінченком, виявився тією характерною реалією, яка напрочуд зримо підсилює і довершує відчуття нестерпності казарменого режиму. Дзвоник паралізує волю дитини, сковує її думку. Він здається Наталі живою істотою, яка за всіма наглядає, несподівано вривається в її спогади.
Через роздуми маленької дівчинки Грінченко показує, як її внутрішній біль переростає у відчай і в самотній душі з’являється думка про самогубство. Страшним акордом у цьому психологічному процесі постає прохання Наталі, звернене до начальниці дитячого притулку: “Олександро Петрівно, дозвольте мені втопитися у дворі в колодязі!” Повторене тричі, воно з винятковою силою художньої правди розкриває трагедію маленького самотнього серця.
Начальниця не зрозуміла її трагедії, не захотіла навіть дізнатися про причини, що підштовхнули дитину, добре виховану, тиху і сором’язливу, просити дозволу померти. Зневажання дорослими дитячих проблем призводить до страшних людських трагедій. Наталя ніколи не зможе забути цього дня, свого прохання, зневажливої відповіді начальниці.
Оповідання “Дзвоник” за темою і характером розгортання конфлікту не має аналогів в українській літературі. Воно позначено глибиною проникнення у внутрішній світ дитини та великою любов’ю до неї.
Ідучи від конкретних життєвих випадків, Борис Грінченко майстер но узагальнював їх, а довголітня вчительська праця допомагала йому розкривати поведінку дітей у найрізноманітніших ситуаціях. Він, насамперед, прагнув піднести високі гуманістичні ідеали, навчити юних читачів гуманності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)