Величальна матері (за поезією Бориса Олійника)

Я не знаю чому, але вірші Бориса Олійника, які він присвятив своїй мамі, вражають мене до глибини душі. Мабуть, тому що вони присвячені найближчій і найріднішій у світі людині, яка любить нас самовіддано до кінця життя, до кого ми йдемо як у найскрут-нішу хвилину, так і в радісну. Синівською любов’ю проникнута збірка поезій “Сива ластівка”. Образ Матері – символічний, і разом з тим він реальний. Це те, що підтримує людину та робить її доброю:

Мати наша – сива горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола – намистиною, Небо

– празниковою хустиною…

Зворушливо звучить здавна призвичаєне звертання на “ви” до батьків: “Та що ж ви надумали, мамо…” Біль і туга звучать у тих поезіях, де син усвідомлює, що прощання з мамою, яка завершила своє земне життя, неминуче, але саме ця неминучість і завдає найбільшого болю:

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Махнула рукою – злетіли увись рушники. …і стала замисленим полем на цілу планету, на всі покоління й віки.

Борис Олійник не намагається показати матір як щось більше, ніж просто мама, яка любить і чекає свого сина. Це наш оберіг – мати, яка в очікуванні свого сина. Мати – яка охороняє душу своєї дитини від поганого впливу, додає сили й мудрості у прийнятті рішень чи зваженості вчинків. Мати – вічна любов і вічна туга.






Історія старого сантьяго побудована як.
Величальна матері (за поезією Бориса Олійника)