Нащо в народу без вагань грабувати те, що до тепер було його моральною опорою
На початку 90-х років О. Кобилянська підійшла до розуміння економічної основи класової нерівності в буржуазному суспільстві. Так, один іа персонажів “Царівни” каже, що буржуазне суспільство – це такий спосіб присвоювання, котрий дозволяє бідному лише тому жити, щоб працювати на других, і то лише до того часу, доки це владолюбній верстві потрібне” (І, 156). Письменниця висловлювала також правильні думки про те, що історія суспільства становить собою закономірний процес, який здійснюється з внутрішньою необхідністю, залежно від продуктивних
Відзначаючи прогресивні погляди
Суспільним ідеалом для О. Кобилянської було майбутнє соціалістичне суспільство, яке, як вона вірила, дасть най-ширші можливості для вільного розвитку людського розуму,- такий лад, при якому між людьми запанує справжнє братерство, настане “сонячний південь”. “Я вірю в те, й для того вірю, що з царством соціалістичних догм зросте правдивий поступ, що світло знання й краси поллється широкою струєю скрізь і що аж тоді виб’є для всіх досі гне-тених, невислуханих і слабих година дійсного людяного щастя, розвинеться цвіт правдивої любові!” (І, 156). Про такий суспільний ідеал мріяв Орядин, коли був перейнятий прогресивними устремліннями, до нього всією душею тягнеться героїня “Царівни” Наталка. )
Звичайно, на основі цих слів не можна стверджувати, що О. Кобилянська з достатньою ясністю розуміла устрій майбутнього соціалістичного суспільства. І коли один з позитивних персонажів “Царівни” каже: “Якби ви знали, як то тяжко, коли, напримір, думки блукають і не находять нічого, блукають у чимсь неяснім, великім, ведені більше чуттям,- ах, я того не можу сформулювати”,- то ці слова можна віднести і до самої письменниці, яка в 1891 році писала до М. Павлика: “… наша інтелігенція пересічно не є ще так дозріла, щоб розуміти соціалістичні принципи, а що ж говорити про людину з народу” 2. Пізніше, в 1898 році, коли серед радикальної інтелігенції Чернівців виник задум видавати українську “переважно соціалістичного змісту, політики і т. п.” газету, письменниця охоче погодилася співробітничати в ній 3.
О. Кобилянська вважала, що визволення народу з-під соціального, національного і духовного гніту відбуватиметься через освіту, самовдосконалення, через засвоєння кожною людиною прогресивних ідей та ідеалів, бо “хто вірить в ідею поступу, той мусить пізнати й переконатися, що вона становить основу всякого руху й праці” (І, 156). Тому письменниця закликала і в творах, і в листах (хоч це й було наївним) до об’єднання “всіх верств і каст” !, щоб вони спільними зусиллями працювали на благо “соціально пригноблених” і “морально зневажених”. Подібні думки знаходять своє вираження в “Аристократці”, “Царівні”, “Землі” та багатьох пізніших творах – “Думи старика”, “Ніоба”, “Через кладку”, “Апостол черні”.
Отже, поглядам О. Кобилянської на розвиток суспільства були властиві глибокі суперечності, які виражалися в тому, що вона, з одного боку, стверджувала об’єктивний характер розвитку суспільства, причини заміни однієї формації іншою прагнула шукати в економіці – способі виробництва й розподілу матеріальних благ, які не залежать від свідомості людей; а з другого – думала, що “здібні уми критично мислячих осіб” шляхом “заражаючих прикладів” для загалу допровадять усіх людей, незалежно від їх класової приналежності, до пізнання “правди й обов’язку” перед народом і таким чином сприятимуть перебудові соціального укладу життя. При цьому у 90-і роки письменниця, подібно до І. Франка, перебільшувала, а пізніше – надавала вирішальної ролі ідеям та ідеалам у розвитку суспільного життя, в історичному процесі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)