А тепер скажіть, що значить саме слово “олімпіада”?

Правильно, воно пов’язане з назвою гори Олімп у Греції. В VІ класі ви познайомилися з античними богами – Зевсом, Афіною, Афродітою, Посейдоном, Аполлоном, Аресом. Їхні образи навічно залишилися у світовій культурі. Ім’я Афіни залишилося в назві столиці Еллади, бог сонця й мистецтва Аполлон править четвіркою коней на фронтоні Великого театру в Москві. Ці боги, відповідно до міфів, жили на вершині Олімпу й називалися олімпійськими. Саме в їхню честь і були засновані стародавніми греками Олімпійські ігри в VІІІ столітті до н. е., у те самий час, коли, по переказі, жил Гомер.

Проведені раз у чотири роки, вони ставали торжеством миру й доброї волі. До участі в змаганнях допускалися тільки вільні люди, не заплямовані злочинами. Олімпіада робила їх майже рівними богам! Вони виступали оголеними, це була священна нагота прекрасного людського тіла. Недарма по-гречески слово “гюмнас” означає “нагой, доброчесний, митецький” та ін. Звідси й наші слова “гімнаст”, “гімнастка”, а також “гімназія” – школа гімнастики й чесноти

Про все це в нас багато писали й говорили під час Олімпійських ігор 1980 року, що проходили в Москві,- див., наприклад, книгу Ю. Шанина “Олімпійські ігри й поезія еллінів” (Київ, 1980). Нам важливо показати школярам, що спорт у джерелах своїх є дійсно священна справа миру й співробітництва народів, шляхетна гра фізичних і духовних сил людини заради гармонійного розвитку кожного окремо й усіх нас вцелом.

З інтересом ознайомляться школярі по книзі Рабле, як займався різнобічним гуманітарним і фізичним розвитком велетень Гаргантюа, а якщо є в школі фехтувальна секція, непогано буде влаштувати змагання на честь датського принца Гамлета, що загинуло від отруєної шпаги Лаерта.

А тепер поговоримо про моральне виховання. Різного роду “правильні” заходи не дають очікуваного ефекту, тому що молодь, як відомо, ненавидить повчання й реагує на них негативно. Згадаємо паливоду Тома Сойера і його брата Сида, акуратного чепуруна. Ясно ж, на чиїй стороні симпатії дітей! Сумний парадокс, однак, полягає в тім, що героїчні зусилля вчителів, міліції, батьків, громадськості по вихованню школярів супроводжуються в останні роки ростом дитячої злочинності. Що ж все-таки відбувається? Тут не місце займатися соціологічним аналізом, що, звичайно ж, необхідний. Ми звернемося до проблеми тільки в літературному аспекті

У четвертому розділі говорилося, як однобоко розглядають у нас у школі образи Гавроша й Гекльберри Фіна, соромливо замовчуючи про те, що ці юні герої живуть злодійством. Куди різкіше пише про цьому відомий радянський письменник Варлам Шаламов у книзі “Нариси злочинного миру”, створеної на основі...

гіркого особистого досвіду автора, що сидели багато років у таборі на Колимі. Він пише: “Художня література завжди зображувала мир злочинців співчутливо, часом з підлесливістю. Художня література оточила мир злодіїв романтичним ореолом… Це педагогічний гріх, помилка, за якої так дорого платить наша юність”1. Далі письменник гнівно обрушується на Гюго і його роман “Знедолені”, на “Записки з Мертвого будинку” Достоєвського й “Воскресіння” Толстого, на оповідання Горького “Челкаш” і п’єсу Н. Погодина “Аристократи” про так званій “перековування” кримінальників на будівництві Беломоро-Балтійського каналу. Можна припустити, що, якби Шаламов ознайомився з романами колишнього рецидивіста, а нині радянського письменника Ахто Леви, він розкритикував би й знамениті “Записки Сірого Вовка”.

Взагалі, позиція, заявлена Шаламовим, не нова. Ще до нашої ери грецький трагік Софокл пише п’єсу ” едип-Цар”, заголовний герой якої, мимоволі ставши злочинцем, гірко кається у вчиненому й суро в карає себе сам. Англійський письменник XVІІІ століття Филдинг у сатиричному романі “Життя Джонатану Уайльда Великого” затаврував цього реально існуючого злодія й скупника краденого

Замість смутно-повчальних бесід про шкоду й важкі наслідки протизаконних діянь чи не краще провести зі школярами диспут на тему “Образ злочинця у світовій літературі” (заголовок умовно, можна варіювати його). Бібліотека підбере все, що в них є по даній проблемі – від знаменитої новели Мериме “Кармен” до п’єси Горького “На дні” і “Енергійних людей” Шукшина. Нехай учні самі розбираються, хто правий, хто винуватий, чи можна розраховувати на виправлення, скажемо, горьковского Челкаша або Сатину, міг би Гаврош стати сьогоденням революціонером, залишися він живий, чи бувають у житті такі чудесні перетворення зі злочинця у святого, яке описує Гюго. У жодному разі не треба боятися повалення чиїхось письменницьких авторитетів!

Давно настав час зрозуміти, що саме штучне звеличування класиків, догмат про їх нібито безпомилковість приносить нам страшна шкода. Думаючи самі, діти багато чого зрозуміють. Цілком можливо, що подібного роду диспути запобіжать деяким злочинам, змусивши хлопців серйозніше задуматися ожизни.

Не перешкодить молоді й знайомство з деякими з тих моральних навчань, якими давно вже збагатилася світова культура. Що поганого в тім, якщо школярі довідаються про буддизм і його різновиди, про дзен-буддизм, наприклад, про ахимсе, доктрині ненасильницького противления злу, що знайшла великого проповідника в особі Ганди, героя боротьби за незалежність Індії?

Або про епікуреїзм, стоїцизм, кинизме, скептицизмі й інших етичних навчаннях античного миру. Адже наші школярі часто навіть не знають цих слів, а виходить, і не можуть дати оцінку своїм учинкам, думкам, почуттям, які підпадають під відповідні моральні категорії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
А тепер скажіть, що значить саме слово “олімпіада”?