«Спочатку було Слово…»

Українське Слово… Довгим і тернистим був шлях його розвитку. Воно було «скутим орлом», проте завжди сягало висот, з чорнозему і ранкової роси зуміло прорости на грунті, покритому утисками, заборонами і паплюженням, щоб утвердити себе на ниві світової літератури.

Слово – це простір, у якого немає меж. Цей простір не визнає поняття «смерть». Він не перегинається з площиною буденності. Тут свої закони і непересічні авторитети, своя «правда, і сила, і воля». Слово – Це серце творця, чесні очі його душі. Це тиха молитва Матері у храмі Істини,

Віри, Надії. Це іскра, дарована Богом генію. Проте водночас Це і хрест, який він змушений нести через усе життя. Це Голгофа, на яку сходить митець у пошуках Правди. Українське Слово – велика книга минулого, сьогодення і майбутнього, читаючи яку кожна людина має зрозуміти і світлі, і темні сторінки життєпису України.

Складним був шлях українського митця Слова. Це і постійна перевірка стійкості духу, вірності народу, усвідомлення свого призначення, неминучість вибору. Це і невизнання, а потім поступове знищення… Правду говорити завжди важко. Звичайно, легше писати за «вказівкою». А годі… морально поховати себе, яскраві

фарби «сонячних кларнетів» залити чорнилом ідеології – і ти вже не творець, а лише частка зруйнованої сфери. Але справжні творці…

Бачу пекельні муки прикутого до холодних стін Саксенгаузена Олега Ольжича. Проте крику болю і розпачу не чую. Є лише твердість Слова і усвідомлення свого призначення:

О очі мої гарячі,

Уста мої сірі, спраглі,

Що бачите тільки Сонце,

Щоб тільки кричати Правду!

Бабин Яр… Холодний блиск очей натовпу, колючий погляд служителів каральної системи. Проте в гордому зорі Олени Теліги – ні сльозини каяття.

Василь Стус… Ще одна «дорога болю», ще одна душа, що не зламалася. Поет, який зберіг свою ауру духовності і філософію Слова стійкими і високими.

Україна благословляє своїх дітей, які стали на сторожі Слова, щоб віддано служити в храмі, де читав свої молитви-думи Шевченко, де яснів високим духом Ольжич, де гідно трималася Олена Теліга, де зійшли на свою Голгофу Юрій Литвин, Олекса Тихий, Василь Стус… Це люди, які мали Божу іскру, несли Слово правди і водночас прийняли Божий хрест.






Твір на тему чи потрібна сучасній людині поезія.
«Спочатку було Слово…»