Найвідоміші українські письменники XX століття
Українська література XX століття творилася переважно молодими літераторами, які черпали свою творчу наснагу в романтичному піднесенні, викликаному революцією 1917 року. Тому неоромантизм Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександра Олеся початку XX ст. модифікується в революційний романтизм, виразниками якого стали В Сосюра, В. Чумак, В. Блакитний, ранній М. Хвильовий, А. Головко, М. Куліш, Ю. Яновський. Цей романтизм являв собою певне світопочування, ідеологічний настрій і тому включав у себе і експресіоналізм О. Довженка, і філософський символізм
Поезія і проза першої половини XX ст. приваблювали простотою, яскравими художніми деталями, національним гумором. Цей літературний метод, названий “соціалістичним реалізмом”, позначився на творчості видатних митців, імена яких
Шістдесятники Увійшли в історію України та її літератури як оборонці національної честі й гідності рідного слова. Вони відкрили просту і незаперечну істину: людина нового часу – національна. Це твердження стало першопричиною несамовитого переслідування молодих інтелігентів, серед яких були прогресивні вчені, письменники, художники, педагоги. Вони поклали на вівтар боротьби за національне самоствердження свої долі і навіть життя, бо комуністична система жорстоко переслідувала найменше намагання торкнутися проблеми русифікації. Але проти такої офіційної політики, в якій під терміном “інтернаціоналізм” приховувалася русифікація, виступили відчайдушні патріоти-шістдесятники, що не боялися слова “націоналіст” і захищали право материнської мови на життя. Понад шість тисяч таких “незгодних” зафіксували працівники КДБ. Серед “запеклих націоналістів” особливо вирізнялися українські письменники, які у своїх творах змальовували трагедію рідної мови. Сьогодні Україна пишається ними: Василем Стусом, Іваном Світлич-ним, Ігорем Калинцем, Тарасом Мельничуком, Михайлом Осадчим та ще багатьма-багатьма іншими щирими синами та дочками, що за свої переконання пройшли дорогами етапів, відсиділи роки в казематах і, відбувши покарання, часто були змушені жити далеко від рідної домівки, під тавром “ворог держави”.
У шістдесяті (та й подальші роки) засоби їх боротьби проти антиукраїнської політики тодішньої держави був самвидав – позацензурне,. нелегальне видання. І тільки після початку 80-х років, коли репресії зупинилися, мільйони читачів отримали вільне право познайомитися І з патріотичним словом українських авторів-прометеїв. Нехай же шана 1 і вдячність їм стануть для нас дороговказом у сьогоднішній боротьбі за утвердження української мови в нашому рідному домі!