Твір Меріме “Українські козаки та їхні останні гетьмани”

Чимало уваги тут приділено й постаті останнього з гетьманів України – Іванові Мазепі, який виявляв неабияку винахідливість для того, щоб відвоювати своєму народові незалежність. Французькому авторові було відомо, що на Заході І. Мазепу прославили Вольтер у праці “Історія Карла XІІ”, лорд Байрон у поемі “Мазепа” та Орас Верне (1789-1863) – французький художникпортретист, автор батальних сцен та низки картинілюстрацій до однойменних поем (“Мазепа”) Байрона та В. Гюго.
Після Полтавської битви 1709 р. Січ зруйнували, всі козацькі

угіддя сплюндрували, човни попалили, а всіх, кому не вдалося перейти до Туреччини, закатували – на шибеницях і колесі знайшло смерть декілька тисяч люду.

Історична розвідка Меріме “Українські козаки та їхні останні гетьмани” засвідчує, що французький дослідник був добре обізнаний зі складними історичними подіями, що відбувалися в Україні в період національновизвольної війни. Загальна тональність праці свідчить про українофільську налаштованість автора, його прагнення збагнути причини поразок державницьких намірів українських вождів, що призвели до поділу України на дві частини – Лівобережну, що підпала

під потужний вплив Росії, та Правобережну, що підпорядковувалась Польщі.

Дослідження П. Меріме – яскравий взірець “літератури факту”, яке об’єктивно насвітлює найбільш яскраві епізоди з історії України. Тим самим було привернуто увагу європейської громадськості до малознаної країни, що прагнула здобути державну незалежність, вийшовши зпід гніту двох потуг – Польщі та Росії.
Оскільки Меріме був передусім письменникомновелістом, а не істориком, то його завжди вабили непересічні, яскраві постаті, що готові на самопожертву заради своїх високих ідеалів. Саме таким був Б. Хмельницький, якому французький автор приділив найбільше уваги в декількох творах, а особливо в історичній повісті “Богдан Хмельницький” (1865). Поштовхом до її написання була поява в “Отечественных записках” (1857) фундаментальної праці українського історика Миколи Костомарова про Б. Хмельницького, яка у 1859 р. вийшла у двох, а в 1870 р. – у трьох томах.

Монографія українського дослідника, написана російською мовою, містила 1300 сторінок і, зрозуміло, не могло бути й мови про її інтегральний переклад для французького читача, що майже не був обізнаний зі складними перипетіями української історії. Тому Меріме вирішив подати читачам своєрідну адаптацію, скомпресувавши на 250 сторінках основний зміст багатотомної праці М. Костомарова, зробивши її тим самим доступною для широкого загалу, а не тільки для фахівцівісториків. Меріме поставив собі за мету дати західноєвропейському читачеві художньоісторичні, легкі для сприйняття твори про найважливіші періоди історії України XVІІ століття. У передмові до публікації твору, що вийшла разом з його розвідкою про С Разіна, Меріме наголошує, що саме М. Костомаров старанно описав за оригінальними документами життя людини, яка маловідома поза слов’янськими країнами, “але дуже цього заслуговує”.

Твір П. Меріме складається із семи оповідей, кожна з яких присвячена певному етапові становлення й утвердження Б. Хмельницького як державного мужа, що твердо керувався національними інтересами своєї держави. Це змушувало його іноді йти на угоду з різними політичними спільниками, які часто виявлялися зрадниками, кидаючи його у найскрутніші історично відповідальні часи. Особливо це проявилось під час уже згадуваної Берестецької битви 1651 р., коли татари зрадливо покинули поле бою. Цій події П. Меріме присвятив чимало сторінок твору, четверта і п’ята оповіді якого детально описують хід подій, що передували битві. Не поминув автор жорстокості польської шляхти по відношенню до козаків та селян, яких переслідувала зпід Берестечка. Якщо козаки, особливо кінні, доволі скоро зуміли відірватися од погоні, то селяни, яким вдалося перейти болото, блукали лісами, конали з голоду і не знали, де знайти прихисток, оскільки та частина Поділля була повністю спустошена походом, а потім і відступом татар. ” Не лишалося жодного села, жодної хати, – пише автор, – які могли б їх притулити. Всюди лишень руїни і згарища.

Шляхи і галявини були вкриті скелетами, в деяких роти були понабивані травою або корінням…”. Описуючи страшні картини мук і страждань українських селян, Меріме досягає великого емоційного ефекту. Водночас низка змальованих ним епізодів битви яскраво демонструють відчайдушну боротьбу, шалений опір окремих козацьких загонів, що попали у безвихідне становище серед торфяного болота, оточеного зусибіч королівським польським військом, у якому служили й іноземні легіонери – німці, французи, московити. Поособливому яскраво відтворено героїчну картину бою серед всепоглинаючого болота. “Протягом кількох годин, – пише автор, – мужньо, погеройськи бився загін із трьохсот чоловіків, що опинилися на невеликому пагорбі. Вже стомилися поляки від тієї безперервної різанини, і Потоцький пообіцяв дарувати життя тим відчайдухам, якщо складуть зброю. “Не хочемо пощади від ворога!” – вигукнули вони. Поляки побачили, як вони поскидали у воду свої пояси, наповнені золотими монетами, а потім поцілувалися і билися… доти, аж поки їх не повбивали. Залишився один із трьохсот. Він роздобув човен і, не маючи змоги врятуватися, був усе ж недосяжний для шабель та пік.

Багато стрільців цілились у нього, та навіть уражений чотирнадцятьма кулями з мушкетів він вимахував косою, силкуючись сягнути кожного, хто до нього наближався…За наказом Яна Казимира один жовнір ступив у воду, аби сповістити героєві, що король є свідком його подвигу і дарує йому життя. “Хочу загинути як справжній козак!” – вигукнув умираючий селянин, а жовнір із жахом відступив од нього. Нарешті до човна підступили два німецькі рейтари і проткнули воїна своїми піками”. Саме героїзм козаків та державна мудрість Б. Хмельницького дали йому змогу утримувати Україну вільною протягом десяти років.

П. Меріме захоплювався не лише постаттю Б. Хмельницького, а й відважним вчинком останнього з українських гетьманів – Іваном Мазепою, який спробував відвоювати втрачену незалежність свого народу, та, проте, зраджений своїми ж “друзямиполковниками” у 1709 р. під Полтавою зазнав поразки.
П. Меріме був також обізнаний з твором “Історія козаків” французького дослідника Лєссюра, якому Наполеон Бонапарт особисто замовив написання книги про козаків перед походом в Росію в 1812 році. Знаменним є той факт, що у церкві СенЖермендеПре в Парижі знаходиться барельєф битви під Берестечком, виконаний за анонімною гравюрою першої половини XІX ст.

І має цілковиту рацію членкореспондент НАН України Дмитро Наливайко, який у своїй фундаментальній праці “Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XІ-XVІІІ ст.” (1998 р.) слушно зазначає, що в XVІІ ст. у Франції й Італії, Німеччині й інших країнах Заходу про Україну знали набагато більше й уявляли її набагато точніше, ніж у пізніші епохи, в XІX й XX ст., коли вона була інтегрована Російською імперією і її наступницею – Радянською імперією.

Отже, П. Меріме своєю “українікою” сприяв ознайомленню Західної Європи з козацьким краєм, його трагічною історією, тернистим шляхом до волі й держаної незалежності. Захоплення П. Меріме українською історією було щирим і безкорисним. Його заслуга полягає передусім у тому, що своїми творами він намагався протидіяти офіційно усталеним полонофільським та русофільським традиціям, що утверджувались у Франції повсяк-час. Французький митець наважився стати на захист поневоленого народу, викрити підступність найближчих сусідів України, які не уявляли могутність своїх держав без українських плодючих земель та працелюбного народу, що ніколи не зазіхав на чуже добро, але якого завжди морально зневажали й використовували як раба.

В. Г. Матвіїшин, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Івано-Франківськ






Твір на тему моральні цінності сучасного суспільства.
Твір Меріме “Українські козаки та їхні останні гетьмани”