Музика революції в поемі А. А. Блоку “Дванадцять”
1. Становлення поета. 2. Грізна музика революцій. 3. Смерть поета. Народившись наприкінці XІX століття, А. А. Блок повністю ставився до суспільства старої російської інтелігенції.
З раннього дитинства хлопчик виховувався в сім’ї діда А. Н. Бекетова, оскільки його батько й мати розійшлися, практично відразу ж після народження дитини Тепла атмосфера великої й дружної сім’ї, де всі любили літературу й поезію, а частими гістьми були великі письменника того часу: І. С. Тургенєв, Ф. М. Достоєвський, М. Е. Салтиков-Щедрін, А. П. Чехов, – не могла не
Революція 1905 року вплинула на вразливого юнака. Він почав жваво цікавитися громадське життя своєї країни, навіть сам нерідко брав участь у революційних демонстраціях. Ці
Тут повною мірою виявилися талановитість поета і його професіоналізм. Поступово Блок придбав популярність серед аматорів літератури. Один за іншим вийшли його збірники віршів “Несподівана радість”, “Сніжна маска”, “Земля в снігу”, збірник “Ліричні драми”, а ледве пізніше була опублікована більша драма “Пісня Долі”. В 1909 і 1911 роках були опубліковані нові книги поета – збірники віршів “Італійські вірші” і “Нічні годинники”, тритомне “Збори віршів”, “Вірші про Росію”, четирехтомник “Віршів” і “Театру”. В 1918 році Блок створив, напевно, самий свій відомий добуток – поему “Дванадцять”.
Тут виявилося відношення поета до грізних подій 1917 року, до самої революції. Поет прийняв це суспільне явище, як стихійна й непереборний “світова пожежа”, очисне полум’я якого повинне було знищити увесь старий світ. Блок почув у революції музику руйнування ненависного йому старого миру, однак, різко засуджуючи буржуїв, баринек, попів, він проте в главу колони червоногвардійців помістив образ Христа. На самому початку поеми читач поринає в обстановку нічного революційного міста Початок поеми дуже музично, здається, що це не вірші, а той самий описуваний вітер завиває на нічній вулиці, забирається під зимові одяги перехожих, що припозднились, збиває з ніг: Чорний вечір.
Білий сніг. Вітер, вітер! На ногах не коштує людина, Вітер, вітер – На всьому божому світлі!
Сильна заметіль роняє на землю білий сніг, що у свою чергу прикриває лід. Поет у своєму добутку цілком реалистично показує не тільки природне явище, але справа рук людських Білою плямою крізь заметіль і вітер миготить плакат “Вся влада Установчим Зборам!”, протягнений між двома будинками. Під ним зі слізьми на очах перебуває бабуся, підраховуючи, скільки онуч вийшло б роздягненим хлопцям з такого “величезного шматка”. Бабуся, як курка, Який-Як перемотнулася через замет – Ох, Матінка-Заступниця!
– Ох, більшовики заженуть у труну! У словах бабусі вловлюється навіть щось на зразок пісні, вірніше пісні-стогону, коли співаючий скаржиться на своею долю. Вулиця живе своїм життям. Підсилюється мороз, що змушує буржуя на перехресті ховати ніс у комір. Поруч якийсь довговолосий, напевно, письменник міркує про те, що Росія загинула.
Через замети помітний невеселий піп, що згадує старі часи, коли раніше гордо ніс своє черево із сяючим хрестом на народ На прикритої снігом крижаній кірці розтяглася бариня в каракулі. А пісня вітру, зл і веселого, не закінчується, він не припиняє свій вихровий танець, задираючи поділи в перехожих і здіймаючи великий плакат. Раптом в анархістську мелодію вітру уривається строгий ритм. На вулиці з’являється група військових із дванадцяти чоловік: “У зубах цигарка, прим’ятий картуз, на спину б треба бубновий туз!
” Музика поступово знаходить грізний характер. Зі збройними людьми жарту погані: Революційний тримаєте крок! Невгамовний не дрімає ворог! Товариш, гвинтівку тримай, не бійся!
Пальнемо-Ка кулею у Святу Русь – Незважаючи на жалюгідний вигляд: рвані пальтечка, чужі австрійські рушниці, – саме ці люди задають тон всієї симфонії революції, саме вони роздмухують світову пожежу, роблю музику більше насиченої й експресивної. Відразу в якості своєрідного ліричного відступу автор включає оповідання про відчайдушний Катьке, що у кращі свої часи гуляла з офіцерами, їла шоколад, а зараз опустилася до солдатів. Катька додає в загальний звуковий ряд свою мелодію: легку й відважну й разом з тим гірку й приречену.
Небезпечне життя в цієї героїні: У тебе на шиї, Катя, Шрам не зажив від ножа. У тебе під грудьми, Катя, Та подряпина свіжа Однак жінка веселитися з тим споконвіку російським надривом, що так властивий всім заблудшим і душам, що гинуть. Катькини шанувальники ще без розуму від її ніжок, а виходить, життя вихром закручує всі сильней і сильней доти, поки її не обриває випадкова куля: А Катька де? – Мертва, мертва! Прострелена голова!
Що, Катька, рада? – ні гу-гу… Лежи ти, падло на снігу!
Ніхто не сумує про загублене життя, хіба що випадковий убивця, однак і його незабаром залишають сумніви й біль, адже грізна революційна музика тягне його усе далі й далі. Незабаром його думки займають майбутні події: ех, ех! Побавитися не гріх! Замикайте етажи, Нині будуть грабежі! Відмикайте льоху – Гуляє нині голидьба!
Вулиця порожніє, городових немає вже давно. Тільки один буржуй стоїть на перехресті, сховавши ніс у комір. Поруч до нього тиснеться паршивий пес, піджавши хвіст. Автор порівнює старий мир з безрідним псом, що уже ніколи не зможе знайти собі притулок і знайти колишню форму й упевненість. А хуртовина продовжує виводити свою мелодію під чіткий крок червоногвардійців: И йдуть без ім’я святого Всі дванадцять – удалину, До всього готові, Нічого не жаль…
Цілодобово це суворі люди готові захищати свою батьківщину від незримого ворога, заглядаючи навіть у пустельні перевулички, де “одна порошить пурга”. Уже маршем із червоним прапором вони несуть свою нелегку службу, готові в будь-яку мінуту до зустрічі з лютим ворогом. У жодному разі не можна стає в них на шляху. Червоногвардійці ніколи не втрачають пильність.
Тільки шолудивий пес, як старий прогнилий мир, шкутильгає за. Червоногвардійці хочуть відв’язатися від нього, як від втілення всього непотрібного й зайвого. Однак пес, скалячи зуби, не відстає Наприкінці поеми в загальну канву мелодії уривається новий мотив. І чи не зрозуміло те направляє, чи то попереджає він попередню музичну тему. Червоногвардійці зауважують, що спереду все-таки хтось є. Він пересуває швидкою легенею кроком, ховаючись за вдома й розмахуючи кривавим прапором Однак як не намагаються слуги революції наздогнати його або дістати кулею, нічого не виходить: И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос.
Саме на цій невизначеній ноті закінчується блоковская поема-симфонія. Поет, що зумів сприйняти революцію як музику, до кінця так і не зміг її прийняти. Як сам він визнавався, його життєвий творчий шлях – це шлях серед революції, що був складний і неоднозначний, однак відрізнявся прямолінійністю. Революція окрилила Блоку як художника, подвигла його до створення чудових добутків, однак і розчарувала, оскільки його тонко, що почуває душа, не могла не розглянути протиріччя й несправедливості нової влади. Блок умер молодим, зовсім раптово й зненацька для навколишніх Але в чомусь його смерть була визначена, оскільки разом з нею в минуле назавжди пішла й стара епоха, що спочатку ступнула в революцію, а потім уже не змогла рухатися далі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)