Моє ставлення до історії Тетяни Ларіної і Євгенія Онєгіна
Моє ставлення до історії Тетяни Ларіної і Євгенія Онєгіна
Історія Онєгіна і Тетяни не казка з щасливим кінцем. Несхожа вона й на шекспірівську трагедію, де герої стають жертвами обставин і гинуть у боротьбі з ними. Зате доля цих героїв дуже схожа на правду, на саме життя, де все і просто і складно одночасно. Історія взаємин Тетяни і Євгенія дуже проста. Спочатку вона любить його, потім він її. Врешті обидва кохають, і обидва нещасливі. Протягом роману герої зустрічаються лише п’ять разів. Але кожна зустріч – подія, поворот у долі. Зустрівшись
Між першим і другим освідченням, де герої поміняються місцями, – ніби прикордонний стовп, – розлука після третьої зустрічі. (“Нещасною жертвою Ленський став”). Приводом для розлуки героїв могло стати що завгодно. Але розлука для закоханих – це завжди або іспит, або кара. Тут більше схоже на кару для Онєгіна (за легковажне убивство друга, за самовпевненість і гру з почуттями, з життям) і іспит для Тетяни. Після розлуки – нова зустріч і нове освідчення. Тепер почуття переповнюють Онєгіна. Він сам не може впоратися з ними. Розум і досвід програли двобій із справжнім почуттям, що до Онєгіна прийшло вперше. І Євгеній радий цьому. Він живе чеканням щастя. Сама можливість кохати – незбагненне блаженство.
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами…
Але Тетяна одружується з іншим, хоч Онєгіна вона, як і раніше, кохає. Вона не лукавить ні перед собою, ні перед Онєгіним. Але, як справжня російська героїня, вона не знає іншого шляху, крім вірності обов’язку і покірності долі.
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
І знов обоє праві. І шкода обох. І, як і раніше, незрозуміло, чому так буває? Хоча Пушкін усе пояснив, усіх захистив, допоміг усіх зрозуміти, але щасливими зробити своїх героїв не зміг. Хоча, знову ж, що таке щастя? Можливо, два люблячі серця наприкінці роману – це не так уже й погано?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)