Образ Євгенія Онєгіна – “зайвої людини”

1. Дитинство і юність Онєгіна. 2. Життя в селі. 3. Подорож і повернення в Петербург. У романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” образ головного героя даний у розвитку. Спочатку автор мимохіть згадує про дитинство персонажа – мимохіть, тому що виховання Євгенія було досить типовим для дітей дворян, що живуть у столиці.

Письменник досить докладно перераховує, у яких сферах його герой має певні пізнання Ми можемо зробити висновок, що Онєгін одержав відносно широке, хоча й досить поверхневе утворення. Втім, він превосходно вмів те, що необхідно у світському суспільстві: Він по-французькому зовсім Міг висловлюватися й писав; Легко мазурку танцював И кланявся невимушено… У романі немає вказівок на те, що замолоду Онєгін надходив куда-либо на службу.

Якщо про батька Євгенія Пушкін пише “служив відмінно-шляхетно, боргами жив його батько”, то про сина немає й натяку на яку-небудь діяльність. Навпроти, усе, що пише автор про петербурзьке життя свого героя, переконує в тім, що Онєгін не зайнятий нічим серйозним – інакше звідки в нього маса вільного часу, що йому “поспіти немудро” на три свята в день? Втім, у романі є одне місце, що начебто вказує на те, що герой Пушкіна один час служив по військовій частині: “Але розлюбив він нарешті й лайка, і шаблю, і свинець”.

Але навіть якщо Онєгін і значився десь, те, імовірно, при штабі, у серйозних бойових діях він навряд чи брав участь – принаймні автор про це нічого не говорить. Зате Пушкін описує обіди в кращому петербурзькому ресторані, відвідування театру, неодноразово вказує на те, що його герой ретельно стежить за модою – але де ж у всім цьому особистість самого героя? Мабуть, головною характеристикою Онєгіна на цьому етапі його життя є успіхи в “науці страсті ніжної”, тобто в мистецтві любовної зваби.

Отже, здавалося б, молодий, гарний собою, успішний у любовних справах, вільне – Це чи не щастя? Але чи був щасливий мій Євгеній, Вільний, у кольорі кращого років, Серед блискучих перемог, Серед вседенних насолод? Нудьгу, що охоплює героя роману, ніщо не має сил перемогти. Онєгін нудьгує у світлі, любовні витівки більше не веселять його.

Щоб відволіктися, він спробував узятися за літературну діяльність, але “праця завзятий” йому виявився “тошен”, і недарма Євгеній не був привчений до праці з дитинства. Пушкіна пише про Онєгіна, як про свого приятеля, і згадує про те, що Євгеній готовий був разом з ним відправитися в подорож. Також автор порівнює свого героя із Чайльд-Гарольдом, персонажем поеми Байрона “Паломництво Чайльд-Гарольда”.

Справді простежується певна подібність між цими персонажами. Пушкіна продовжує розвивати тему, порушену англійським поетом Чайльд-Гарольд, як і Онєгін, провів юність у ледарстві, у вихрі розваг, але незабаром ранку іл до них інтерес і відправився в подорож. Однак Онєгіну відправитися в мандрівку має бути пізніше: він раптово одержує спадщину і їде в село. Період сільського життя Онєгіна – це час наиярчайшего розкриття його особистості, причому як позитивних, так і негативних якостей. Так, Онєгін не приховує зарозумілої зневаги до сусідів, малоосвіченим, обмеженим сільським поміщикам Зачувши “їх домашни мерзни”, він сідав на коня і їхав з будинку, отчого й прослил серед сусідів “неуком”.

Однак у дружбі з Ленским виявилися й досить гідні якості...

Онєгіна: Він охолоджувальне слово У вустах намагався удержати И думав: нерозумно мені заважати Його хвилинному блаженству; И без мене пора прийде; Пускай покамест він живе Так вірить миру досконалості… Шляхетно повівся Онєгін і з Тетяною, що щиро його полюбила й сміло зізналася у своїх почуттях. Онєгін не почав спроб скористатися довірливістю й недосвідченістю дівчини, а чесно відповів, що не вважає себе людиною, здатним зробити її щасливої.

Крім того, він остеріг дівчину на майбутнє від занадто безпосереднього прояву почуттів: “Не всякий вас, як я, зрозуміє; до лиха недосвідченість веде”. Але в той же час розкривається й щиросердечна холодність, спустошеність Онєгіна. Його не розворушила чиста, гаряча любов дівчини, що він між іншим відрізнив із двох сестер: “Я вибрав би іншу, коли б я був, як ти, поет”, – говорить він Ленскому.

Отже, Онєгін здатний оцінити духовне багатство й силу почуттів інших людей. Хоч він людей, звичайно, знав, И взагалі їх нехтував, – Але (правил немає без виключень) Інших він дуже відрізняв И вчуже почуття поважав. Однак це належить до сфери розуму: Онєгін, безсумнівно, розумний і утворений, але чим живе його душу? Він розтратив свої почуття на дрібниці, і тепер, коли йому зустрілася людина, гідний теперішньої, глибокої любові, Онєгін замкнув в? своїй нудьзі. Під час життя в селі виявляється й духовна несвобода Онєгіна.

Він начебто нехтує людей і їхню думку й сліпо відтворює стародавній ритуал дуелі, хоча між ним і Ленским немає теперішньої ворожнечі, навпроти, недавно вони були друзями, і всі непорозуміння, що виникли між ними, легко дозволити без кровопролиття: Але дико світська ворожнеча Боїться фальшивого сорому. “Помилкового” – не це чи ключ до характеру Онєгіна, до його нудьги? Ця людина цілком здатна відрізнити щирі цінності від помилкових: він незадоволений собою, коли приймає виклик Ленского, тому що розуміє, що повинен був виявити себе “не палким хлопчиком, бійцем, але чоловіком із честю й розумом”.

Онєгін знає, що є честь справжня, а що формальна – помилково. Однак вибір він робить на користь помилкового, болісно відчуваючи свою неправоту. Але, зробивши вибір, найчастіше назад повернути неможливо: Ленский убитий, і цього нічим не виправиш. Подорож Онєгіна, про яке Пушкін згадує мимохіть – це спроба втекти від каяттів совісті, від спогадів, від звичного способу життя, від себе самого. Але ця спроба виявляється марною: подорожі набридають Онєгіну, тому що не усувають його щиросердечної порожнечі, тому що вони всього лише “мандрівки без мети”.

Так Пушкін оголює перед читачами головну причину нудьги Онєгіна – відсутність мети: Доживши без мети, без праць До двадцяти шести років, Нудячись у бездіяльності дозвілля Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів. Раптова любов до Тетяни, з якої Онєгін зустрівся в Петербурзі, здається, могла б стати поштовхом до духовного переродження героя пушкінського роману. Але Тетяна замужем, вона зробила вибір і ставиться до нього з усією відповідальністю.

Онєгін колись теж зробив вибір, відмовившись від того, що йому пропонувала доля. Тетяна загублена для нього – і майбутнє Онєгіна залишається невизначеним, тому що роман обривається. Можливо, автор, залишаючи фінал відкритим, дає зрозуміти читачеві, що Онєгін ще може знайти себе, але може так і прожити все життя безцільно


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...