Задум “Євгенія Онєгіна”

Робота над “Євгенієм Онєгіним” відняла в Пушкіна багато премени й сил. Восени 1830 року, знаменитої Болдинской восени, коли високе натхнення не залишало Пушкіна протягом майже трьох місяців, йому здавалося, що завершення ж близько. 26 вересня 1830 року він записав план роману, яким він по-новому йому бачився. Широко, просторо розгорнувся художній мир роману! Тепер це Пушкін сам усвідомлював особливо гостро. Справді: чи ледве не половину європейської частини Росії встиг проїхати поет, перш ніж наблизився до фіналу роману. З півдня, від Кишинева

й Одеси, потрапив він на північ, у Михайловское. А звідти на схід – у Болдіно. І попутно – у Москву, Петербург, Павловское. Безліч вражень нагромадив поет. А саме головне, він у ці роки роботи над задумом роману змінювався сам – і мінялися його погляди на власних героїв і на побудову роману. Робота над задумом почалася в одну епоху, коли Пушкін спілкувався з декабристами, коли чорна хмара реакції ще не заволокла історичний обрій і коли можна було сподіватися на подальший прогресивний розвиток Росії. А завершувалася робота над романом, коли декабристи були розгромлені, кращі друзі Пушкіна загинули, потрапили на каторгу,
відійшли від справ, перестали впливати на плин громадського життя в країні. Сам Пушкін змінився – як поет, як художник, як громадянин. Два посилання й довгі міркування про історичні долі Росії сприяли прискореному цивільному розвитку Пушкіна. А як поет він перейшов від романтичного методу пізнання й зображення дійсності до реалістичного, більше глибокому й достовірному

Що почував, про що думав тоді Пушкіна, оглядаючи уявним поглядом роки творчого життя? Можна припускати, що й тепер, підводячи підсумки своєї роботи над “Євгенієм Онєгіним”, Пушкін жваво представив цей болісно важкий навіть для генія процес втілення задуму в художній твір. У примітці до плану він записав: “1823 рік 9 травня Кишинів-1830 25 верес. Болдіно. 26 верес. А. П”. І додав: “7 років 4 місяці 17 днів”. Невже кінець? Але щось Пушкіна ще млоїло, і він ще не відійшов від задуму. Робота тривала – про це можна судити з усією визначеністю. До позначеного в плані дев’яти главам, які поет назвав “піснями”, додалася десята

У тексті роману, що читали багато поколінь російських людей, рє немає. 19 жовтня 1830 року Пушкін спалив десяту главу. Але чому? Вірогідно невідомо й дотепер, хоча навколо цієї глави “Євгенія Онєгіна” ламали списа критики, історики літератури й читачі більше століття. Припускають, що вона була настільки небезпечна по змісту, настільки різко обличительна, що поет нібито ие зважився не тільки підготувати її до публікації, але навіть і будинку не насмілився тримати серед своїх паперів. Правда, він неї зашифрував перед спаленням. Але не всю! Від її збереглися й дійшли до сучасного читача лише уривки

Та й самий план, написаний усього лише у вересні 1830 року, піддався новим змінам. Робота над текстом, над складом глав усього добутку тривав ще в 1831 році. І вперше роман повністю був опублікований тільки в 1833 році, тобто десять років через послу виникнення задуму й початку його здійснення! І за це десятиліття не тільки “багато перемінилося в житті” Пушкіна й у російській дійсності – сам літературний мир перемінився в Росії й на Заході, нові напрямки складалися у світовому мистецтві, читачі, глядачі й слухачі вже інакше починали сприймати художні образи. Світова художня свідомість у своєму розвитку ступнуло на нову, більше високий щабель. І найбільша заслуга Пушкіна саме в тім складається, що він одним з найперших – у Росії, у Західній Європі й взагалі в усьому світі – з усією властивої йому могутньою силою розуму й уяви сприяв цьому розвитку світового мистецтва

Як це відбувалося? Працюючи над романом, Пушкін не тільки віддавав своєму дітищу час, сили, натхнення робота збагатила його самого. Творячи художній мир роману, він випробував, по власному визнанню, захват творця, коли його герої, їм задуман і створені, почали жити по власній волі, дивуючи його несподіваними рішеннями, викликаючи участь до себе або, навпроти, неприязне відношення. Насолода власною творчою міццю він випробував не раз – і не тільки при роботі над “Євгенієм Онєгіним”. І ця насолода при читанні вдалих йому добутків виливало часом в особливо темпераментному виді. От свідчення одного із сучасних пушкіністів: “Борис Годунов” – один з деяких творів Пушкіна, самому йому творче задоволення, що доставило повне. Коли трагедія була закінчена, він, по власному визнанню, перечитавши її вголос, “бив у ладоши й кричав: “Ай да Пушкіна…”1.

А чому, властиво, повинне бути інакше? Адже в кожній людині укладений творчий початок. Як був переконаний Пушкін і його однодумці з декабристів, як думали вчені й художники великого літературно-суспільного руху XVІІІ століття, названого Просвітительством, людині изначала, від природи, при самому його народженні вже властиві деякі саме людські, природні якості, що відрізняють людей від всіх інших створінь природи. І серед цих-те якостей чи Пушкіна не на перше місце ставив захват і насолода, які випробовує людина від добре зробленої роботи, від удалого утвору, від свідомості корисності своєї праці для інших людей

Саме це усвідомлював Пушкін у процесі роботи над здійсненням задуму роману “Євгеній Онєгін”. Насолода власною творчою міццю сполучалося в нього з розумінням необхідності цього добутку. І воно дійсно було необхідно! Для розвитку самого поета. Для російської літератури. Для всієї національної культури Росії

Але цього мало. Перестворюючи російську дійсність, малюючи її образну подобу, Пушкіна прагнув проникнути в її сутність, намагався відшукати сили, що керували розвитком і поводженням людей. Він шукав ті соціально-історичні закони, відповідно до яких люди не тільки вступали у відносини між собою, але й думали, почували, особливим образом брали участь у подіях і по-своєму осмислювали мир

Таке зображення життя в літературі принципово відрізняється від романтичного її висвітлення. Пушкіна одним з перших у Росії встав на шлях критичного реалізму – нового художнього методу, що тільки починав затверджуватися на Заході й у Росії. Робота над романом “Євгеній Онєгін” почалася в пору, коли романтизм перебував у найвищому розквіті. Незадоволені буржуазною дійсністю й настанням реакції, намеревавшейся повернути мир до “доброго старого часу” феодалізму, романтики виразили небажання примиритися із цим несправедливим соціальним укладом. Вони відверталися від нього й бігли в мрії, ішли в мир власних переживань

Реалізм був новим щаблем у розвитку художньої свідомості людства. Реалістичне розуміння життя такою, яка вона є насправді, допомагало усвідомленню закономірності її розвитку. Не відвертатися від її, а тверезо вивчати її, щоб зрозуміти нове, що йде на зміну тимчасово торжествуючої реакції,- от до чого прагнули художники-реалісти. У переважній більшості вони були оптимістами по своїх поглядах на історію: вони були переконані, що соціальна справедливість досяжна вбудущем.

Пушкін пройшов через захоплення романтизмом. У посиланні на півдні він створив ряд романтичних поем і інших добутків. Для того років вони були вершиною російського романтизму. Але за час роботи над “Євгенієм Онєгіним”, “Борисом Годуновим” і реалістичною лірикою Пушкін став по-новому розуміти людину і його місце в суспільстві й в історії. Навіть зображуючи героїв-романтиків, він тепер сприймав їх реалістично: він досліджував розвиток їхніх характерів під впливом соціально-історичних обставин.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



По дорозі в казку образ юрби.
Задум “Євгенія Онєгіна”