Типовість образа Євгенія Онєгіна (Роман О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)

1. Реакція читача на роман. 2. Суперечливість образа головного героя. 3. Підсумок духовних шукань Онєгіна. І в голос усі вирішили так, Що він найнебезпечніший дивак.

О. С. Пушкін. У лютому 1825 року побачила світло перший розділ роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Вона викликала самі суперечливі відгуки серед читачів, від замилування до розчарування.

В. А. Жуковський, після знайомства із цією скромною книжкою в блакитнувато-сірому паперовому плетінні, назвав автора генієм. Про свій захват і замилування в спогадах писав А. І. Герцен. Він

завчив текст і два місяці носив його в кишені. А друзі поета – письменники-декабристи – були в здивуванні. Герой здався їм занадто пересічним.

К. Ф. Рилєєв відверто написав авторові після виходу першого розділу, що поки його утвір значно уступає “Кавказькому бранцеві” і “Бахчисарайському фонтану”. Він виражав надію, що далі робота над романом піде вдаліше. Але довідатися, як закінчився роман, Рилєєв не зміг. Він виявився в числі п’яти декабристів страчених після подій 14 грудня 1825 року. Публікація роману тривала протягом семи років.

Між появою першого й другого розділів пройшло біля півтора років, закінчення

затяглося. Але це лише підігрівало інтерес до роману. І в столицях, і в провінції всі живильний інтерес до літератури до хрипоти сперечалися про долю головного героя, намагаючись угадати, яким буде фінал: чи жениться він на Тетяні, або загине на дуелі.

Однак суперечки навколо роману стали затихати й в 1930-х роках, до моменту появи останньої глави, наступило охолодження. Це пояснювалося насамперед тим, що й герой, і сам роман не укладалися в традиційні рамки. Ті, хто сподівався знайти лише банальну любовну історію, були незадоволені розтягнутістю й достатком сторонніх описів.

Але найбільше дратував сам герой, що постійно обманював очікування читача. Його не можна було оголосити ні ідеалом, ні негідником. Йому складно було дати однозначну оцінку. Холодний і скептичний Онєгін раптом подружився з молодим, палким і виконаним віри в ідеали добра й справедливості поетом Ленским, хоча не розділяв його наївної захопленості. І все-таки він дорожив цією дружбою й не намагався грубо сбрасить поета з небес на землю.

Він не зміг відповісти взаємністю на почуття Тетяни, але не затіяв і вульгарного флірту, не став розбивати життя недосвідченої дівчини, а виявився гідний її довіри й надійшов шляхетно, що згодом визнала й сама героїня. Його можна обвинуватити в зайвій твердості, бути може навіть жорстокості, але не підлості. Але той же Онєгін через скороминущу досаду затіяв флірт із Ольгою, образив искреннее почуття Ленского й, злякавшись кривотолков, не посмітив відмовитися від дуелі, убивши єдиного друга.

Все це викликало здивування й питання. Хто ж він такий, цей Онєгін, ця суперечлива й незрозуміла людина? У літературній критиці затвердилося трактування образа Онєгіна як представника найпоширенішого типу російської літератури XІX століття – типу “зайвої людини”. Більше того, багато хто вважають, що він один з перших у ряді неабияких особистостей, наділених силоміць розуму, безліччю талантів і можливостей, але не знаючих як ці можливості реалізувати.

Він різко виділяється на тлі більшості представників консервативного дворянства, але не має життєвих цілей і не знає як змінити цей мир і своє положення в ньому. Безсумнівно, Онєгін – один з передових людей того часу. Його відрізняє розум, ерудиція, він знаком із творами європейських філософів і економістів, його відрізняє спрага діяльності. У своєму маєтку “ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив і раб долю благословив”. Він відкидає закони й мораль світського суспільства й у душі повстає проти них, але не може вирватися з їхніх рамок і перебороти заборони.

А тому не бачить можливостей для змін, не знає, як реалізувати свої сховані сили. Неможливість діяти приведе до розчарувань і нудьги: “…коротше, російська нудьга їм опанувала потроху. / Він застрелитися, слава богові, спробувати не захотів, але до життя зовсім охолонув”.

Але ця нечутливість і байдужість обертається трагедією – убивством молодого друга. Що терзається раскаяньем і сум’яттям Онєгін біжить, чи то від закривавленої тіні, чи те від себе самого, від свого страждання. Уперше він по-справжньому страждає. І в цьому стражданні стан його морального відродження. Силоміць, здатної відродити героя до життя, стала любов.

Новий, що випробував страждання Онєгін зумів нарешті оцінити Тетяну. Весь зміст буття для нього тепер у можливості бути поруч із улюбленою жінкою. Але й ця його надія нездійсненна.

Багато чого що пережив, що передумав і змінився герой залишається нещасним і ми не знаємо, чи знайде він сенс життя. Автор залишає героя в цю болісну для нього мінуту, залишає із сумом і спустошеністю, може бути тому, що “у світі раболіпства й дріб’язкового честолюбства” не бачить можливостей розкриття його особистості. Образ героя незавершений, як некінчений і його шлях. Ми не знаємо, що буде з Онєгіним далі, яка доля йому уготована? Як і раніше чи він буде “у даремній нудьзі витрачати долею відлічені дні”, або любовна трагедія, що перекреслила надію на щастя, зробить у ньому той переворот думок і почуттів, що приведе його в ряди декабристів?

Але в ті роки, коли писалися останні глави роману, підсумок декабристського руху вже був відомий. У їхніх рядах герой був приречений. А головний, цей рух також не змогло нічого змінити й було Приречено на невдачу, як приречений на марні метання “зайва людина” Євгеній Онєгін






Твір який мене найбільше вразив.
Типовість образа Євгенія Онєгіна (Роман О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)