Чому О. С. Пушкін так докладно описує дитинство й виховання своїх героїв – Євгенія Онєгіна й Петра Гринева?

Розум, коли він тільки що розум, сама дрібниця. Пряму ціну йому дає доброзвичайність. Д. І. Фонвізін Євгеній Онєгін і Петро Гринев – головні герої романів “Євгеній Онєгін” і “Капітанська дочка”. Обоє добутки написані для того, щоб розкрити суспільні (“зайва людина” у Росії 20-х років XІX століття) і моральні (заощадження честі й людського достоїнства в різних життєвих ситуаціях, а також під час соціальних потрясінь) проблеми, пов’язані із цими героями “Євгеній Онєгін” і “Капітанська дочка” – реалістичні добутки. У творчості Пушкіна реалістичний період прийнятий уважати із часу виходу у світло першого розділу “Євгенія Онєгіна” (1824). Суть реалістичного зображення навколишнього світу вдало сформулював Ф. енгельс: типові характери в типових обставинах при вірності деталей (Ф. енгельс Лист до М. Гаркнесс, квітень 1888).

Таким чином, реалістичний добуток будується на інших художніх принципах, чим, наприклад, романтичне. Письменник-Романтик вибирає в герої видатну особистість, романтичний герой має сильний характер, тому що не боїться протиставляти

себе усьому недосконалому світу. Він живе своїми страстями, нехтує навколишнє суспільство Такі були герої “південних” поем Пушкіна: росіянин бранець у поемі “Кавказький бранець”, Алеко в поемі “Цигани”. Найважливішою рисою романтичного героя була таємничість: відомості про його минуле в найкращому разі обмежувалися мрячними натяками, тому багато вчинків романтичного героя не мотивувалися. Письменник-Реаліст відмовляється від таємничого ореола навколо діючих осіб, тому що для реаліста важлива не загадковість, що інтригує, героя, а осмислення сучасності через людські характери.

Пушкіна досить докладно описує дитинство Євгенія Онєгіна й Петра Гринева, тому що розділяє погляди просвітителів, що саме в ранньому віці формуються характер людини, його моральні принципи. Коротше кажучи, риси, виховані в людині з дитинства, визначають його долю. Гринев і Онєгін жили в різний час: перший – у роки царювання Катерини Другий, інший – в епоху Олександра Першого.

Перший герой походив з небагатої провінційної дворянської сім’ї, другий належав до столичного служивого дворянства “Капітанська дочка” являє собою “сімейні записки”, перший розділ роману починається з епіграфа з комедії Я. Б. Княжніна “Хвалько”: “Так хто його батько? “. Текст глави є як би відповіддю на це питання Життя Петруши Гринева – майбутнього автора мемуарів – зовні схожа на життя іншого знаменитого недоука – фонвизинского Митрофана Простакова. Гринев жив у родовому селі й виховувався кріпосним дядьком із псарів – Савельичем (Митрофан – кріпосною нянькою Вереміївною). Цей кріпак був тверезого поводження, тому йому й довірили панське дитя. Гринев вивчився під його наглядом грамоті й міг “дуже здраво судити про властивості борзого кобеля” (І). Пізніше батько найняв для свого сина вчителя – француза Бопре, що, по визнанню мемуариста, мало займався своїм вихованцем, тому що волів пити російську Горелку й бігати за двірськими дівчинами.

Бопре (колишній перукар) дуже нагадує німця Вральмана (колишніх кучерів), що повинен були вчити Митрофана всім наукам. Заняття з Бопре мали закономірний результат: молодий Гринев начебто б нічого не знав і не вмів, “жив недоуком, ганяючи голубів” (І), але виріс не Митрофаном Простаковим, а гідним російським дворянином. Фехтував він не гірше колишнього гвардійця Швабрина (Бопре встиг-таки показати своєму учневі кілька спритних випадів), складав “неабиякі” вірші, які хвалив А. П. Сумароков (ІV), тобто парубок був непогано утворений, хоча в старості, коли пише свої мемуари в повчання нащадкам, добродушно іронізує над собою, дворянським недоуком старого часу.

Онєгін виховувався гувернерами-іноземцями, його французький учитель використовував “новітні педагогічні методи”: Щоб не змучилося дитя, Учив його всьому жартуючи, Не докучав мораллю строгої, Злегка за витівки сварив… (1, ІІІ) У результаті Онєгін одержав блискуче, але поверхневе утворення й знав начебто б усе, що покладено світському парубкові: Він по-французькому зовсім Міг висловлюватися й писав; Легко мазурку танцював И кланявся невимушено… (1, ІV) Коли ж після світських розваг він захотів зайнятися чим-небудь серйозним, виявилося, що він зовсім позбавлений ділових якостей, тобто не може ретельно працювати, домагатися своєї мети. Батьки обох героїв мало займалися синами.

Старший Онєгін служив десь ” відмінно-шляхетно” (1, ІІІ). Про моральне виховання дитини в сім’ї Онєгіних взагалі не згадується И от Євгеній живе “для розкоші, для млості модної” (1, XXІІІ), для “почуттів зніжених” (І, XXІV). Після численних вправ він став великим фахівцем в “науці страсті ніжної” (1, VІІІ), іншими словами в залицянні.

Старший Гринев був поміщиком і, видимо, сам керував своїм невеликим маєтком. Суворий Гринев-Батько не довгими наставляннями, а особистим прикладом вселяє Петруше високі моральні правила: дворянська честь і достоїнство вище всього в житті; обов’язок дворянина – служба державі Молодший Гринев за наказом батька відправився служити в закуткову Білогірську міцність, однак незабаром батьківські правила стали переконаннями сина. Наприкінці роману після звільнення Маші Петро Андрійович, повний щастя й надій, міг відправитися разом з нареченою в батьківське село, але тепер він сам залишився в загоні Зурина, тому що “почував, що борг честі вимагав його присутності у війську імператриці” (XІІ). Так із кревного споріднення непомітно виросла духовна близькість батька й сина.

Виховання, разом з іншими обставинами, визначило долю кожного молодого дворянина. Історії любові й дружби обох героїв переконують, що Онєгін вихований егоїстом, а Гринев – серйозною й відповідальною людиною, незважаючи на його легковажні вчинки на початку самостійного життя: програє Зурину в більярд гроші, напивається, наказує їхати в буран і ледве не замерзає встепи. Онєгіна мало що хвилює, крім власних проблем і бажань. Він не захотів вдивитися й зрозуміти провінційну панянку й пройшов повз велику любов. Досадуючи на Ленского через дурницю, він навмисно “роздратував” (5, XXXІ) молодого поета на балі, довів справу до дуелі й убив юнака.

От на що витрачає життя Онєгін. Він виявився “зайвою людиною” при всьому своєму розумі й здатностях. У восьмому розділі роману автор повідомляє, що головний герой дожив “без мети, без праць До двадцяти шести років” (8, XІІ). Гринев одержав від строгого батька напуття берегти честь змолоду.

Цьому моральному правилу син випливав у самих складних ситуаціях (у сцені страти капітана Миронова, у небезпечних поясненнях з Пугачовим, що спокушає молодого офіцера високими чинами у своєму війську), у любові, у відносинах зі Швабриним, суперником у любові й зрадником, що переметнувся на сторону бунтівників. Звичайно, Гринев не такий блискучий аристократ, як Онєгін, зате він більше цільний, більше глибока людина. Підбиваючи підсумок, скажемо, що якщо в романтичних поемах Пушкін нічого не розповідав про передісторію героїв (кавказького бранця або Алеко), те в реалістичних добутках досить докладно зобразив сім’ю, дитинство, виховання головних героїв. Легко помітити, що Онєгін, і за своїм характером, і через випадкове, безсистемне виховання, виявився не готів до серйозної діяльності, не зміг ні для кого стати другом, втратив любов.

А Гринев, завдяки своєму стійкому й великодушному характеру, всупереч безсистемному вихованню, треба головному наставлянню батька й гідно виходить із всіх життєвих випробувань, нікого не зрадивши й заслуживши любов капітанської дочки. Учинки реалістичних героїв у дорослому житті стають мотивованими, завдяки оповіданню про їхню сім’ю й дитячі роки. Відсутність таємничості в образах героїв ніяк не шкодить реалістичному мистецтву Письменник ставить перед собою завдання пояснити характер, поводження, долю героя, а через нього зрозуміти сучасний мир. Це важка, але досить захоплююча творча проблема






Невмирущість духовної краси в лісовій пісні.
Чому О. С. Пушкін так докладно описує дитинство й виховання своїх героїв – Євгенія Онєгіна й Петра Гринева?