Мій улюблений сучасний поет Ліна Костенко

Ліна Костенко – не тільки чесний, а й безстрашний цікаво й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона «збурунює» ці жанри зсередини. «Пастораль XX сторіччя» – так називається один з її віршів. Три пастушки – «кирпаті сільські аргонавти» – знайшли і розібрали гранату. Вибух…

…І несли їх діди, яким не хотілося жити. Під горою стояла вагітна, як поле, мати. І кричала та мати: – Хоч личко його покажіть…

Поетові – традиційно – надаються повітряні володіння. Але, можливо, те, що нам здається

летом, теж оранка? Можливо, небо – «голуба земля», яку ластівки зрізують, не маючи плуга, своїми гострими крилами? Поет обробляє свої небесні володіння з селянським сумлінням. І в поета має бути свій дім. «Де ви живете?» – це, можливо, єдине запитання, яке варто ставити поетові. Адже це запитання і про джерела, і про коріння, і про те, що тримає в житті, надає снаги для лету… Людині може бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Дім – світ, коли це справдешній дім…

Стара дзвіниця й досі ловить гави. Танцює ціп на житньому току. Ну що мені магнолії, агави? Я поцілую мальву у щоку, – з м’якою усмішкою

пише Ліна Костенко. І розумієш, що її поетичний дім міцно і надійно обжитий. їй добре тут, «над берегами вічної ріки», в борах, «таких соснових», у селах, де вінки із бурштинових цибулин прикрашають кожний тин, на чернігівській дорозі, де

Від магістралі за два метри уся закутана в що є, сидить бабуся, як Деметра, у відрах моркву продає..

Є особливості поетичного зору. І слуху. Коли Ліна Костенко, з незмінною ніжністю поцілувавши в щоку мальву, на якийсь час опиняється в Європі, перед світанком у модерному готелі її будить «якийсь космічний звук»:

А то звичайний європейський дядько косив у нас під вікнами траву..

Свист коси, що зрізає траву, – звичайний «сільський звук», – тут, під вікном сучасного готелю в Європі, справді може видатися за «космічний» з несподіванки.

Але я не здивувалася б, якби, визирнувши у вікно, Ліна Костенко побачила не тільки «звичайного європейського дядька», а й ціп, що танцює на току, і мальву… Бо коли поет так відчуває, любить і розуміє природу, вона йде за ним. У Ліни Костенко свій внутрішній світ. І вона завжди лишається вірною собі. її книжки повертають нам віру в слово.

І зайве нагадувати, що поезія поета Ліни Костенко учила і учить бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин. Бо, як пише вона в одному з віршів,– «Ще не було епохи для поетів…» Усім цим і дорога для нас Ліна Костенко – наша сучасниця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мій улюблений сучасний поет Ліна Костенко