Мати характеристика образа Ниловни (Власова Пелагія Ниловна)
Ниловна (Власова Пелагія Ниловна) – головна героїня повести, образ якої символізує Росію (порівн. ” мати-батьківщина”), а також містить євангельські асоціації. З Н. у повісті зв’язана домінуюча точка зору – загальнолюдське, “народне” сприйняття подій. Відповідно, динаміка характеру героїні покликана показати зміни народної психології. Материнська любов до сина трансформується в Н. у любов до людей взагалі; християнський зміст любові сполучається з ідеєю активної політичної боротьби Революційний рух осмислюється Н. як всесвітній
На початку повести героїні близько 40 років, але вона представлена жінкою похилого віку, тому що все життя прожила “у тривожному очікуванні побоїв”. Коли після смерті її чоловіка син Павло має намір жити, “як батько”, Н. умовляє його не робити цього. Однак зміни в сині теж лякають її. Уперше побачивши соратників Павла, Н. не може повірити, що вони – “заборонені люди”, оскільки зовсім не здаються їй страшними. Привикнув до зборів, вона сама пропонує Павлу взяти Андрія Знахідку до них у квартиранти, стаючи, по суті, матір’ю й для нього.
Після
Під час першотравневої демонстрації Н., перебуваючи в юрбі, говорить людям: “Ця свята справа <... > адже й Христа не було б, якби його заради люди не гинули! “; “Ідуть у світі діти, кров наша, ідуть за правдою… для всіх! Для всіх вас, для дитин ваших прирекли себе на хресний шлях <...
> Не відходите ж від них, не відрікайтеся, не залишайте дітей своїх на самотньому шляху”. Після арешту Павла Н. переселяється з фабричної слободи вгород. Потім відправляється в село для встановлення зв’язків по розповсюдженню газет; зустрічається з колишнім сусідом Риби-Ним, що веде агітацію серед селян, передає йому принесені книги.
Повернувшись у місто, починає потім по нескольку раз на місяць розвозити по селах нелегальну літературу, прокламації й газети. Н. бере участь у похоронах померлого революціонера і її земляка Єгора Івановича, які переростають у сутичку з поліцією на цвинтар, відвозить звідти пораненого юнака, доглядає за ним. Через якийсь час, знову відправившись у село, воно стає свідком арешту Рибина, тому віддає привезені для нього книги випадково зустрінутому селянинові, веде агітацію серед селян. Під час побачення з Павлом у в’язниці Н. передає йому записку із планом втечі, однак той у відповідній записці відмовляється бігти Проте підпільники організують втечу для Рибина й ще одного укладеного, і Н. , на її прохання, дозволено з боку спостерігати за їхньою втечею. Під час суду над Павлом і його товаришами Н. є присутнім у залі, сприймаючи происходящее скоріше на емоційно-образному рівні, чим раціонально.
Після суду вона доставляє в підпільну друкарню текст мовлення Павла, а потім викликається відвезти надруковані екземпляри вдеревню. Коли неї попереджають про небезпеку, Н. заявляє: “Слово сина повезу, слово крові моєї! Адже це – як своя душа!” На вокзалі Н. зауважує стеження.
Зрозумівши, що арешт неминучий, але не бажаючи “синовнее слово кинути”, вона починає розкидати листки з мовленням Павла в юрбі; би_ жандармами, Н. звертається до окружающимс гарячим мовленням. Фінал повести не цілком ясний; можливо, героїня гине
(1 votes, average: 5,00 out of 5)