Недоук характеристика образа Митрофан Терентійович Простаків (Митрофанушка)

НЕДОУК (Комедія, опубл. 1783, пост. 1782) Митрофан Терентійович Простаків (Митрофанушка) – недоук, син поміщиків Простакових, 15 років. Ім’я “Митрофан” означає по-гречески “матір’ю виявлений”, “подібний своєї матері”.

Воно стало загальним для позначення тупого й нахабного матусиного синка-невігласа. Прототипом образа М. ярославські старожили вважали якогось барчука, що проживали на околицях Ярославля, про що повідомив Л. Н. Трефолев. Комедія Фонвізіна – це п’єса про недоука, про його дивовижне виховання, що перетворює

підлітка в жорстоку й ледачу істоту.

Слово “недоук” до комедії Фонвізіна не несло негативної семантики. Недоуками називали підлітків, що не досягли п’ятнадцяти років, т. е. віку, певного Петром І для вступу в службу. В 1736 р. строк перебування в “недоуках” був продовжений до двадцяти років. Указ про вільність дворянської скасував обов’язкову терміновість служби й надавав дворянам право служити або не служити, але підтверджував уведене при Петрові І обов’язкове навчання. Про-Стакова треба закону, хоча й не схвалює його.

Вона знає також, що багато хто, у тому числі з її рідні, обходять закон. М. учиться

вже чотири роки, але Простакова хоче удержати його при собі років на десять. Сюжет комедії будується на тім, що Простакова бажає видати бідну вихованку Софію за свого брата Скотинина, але потім, довідавшись про 10 000 рублів, спадкоємицею яких Стародум зробив Софію, вирішує не упускати багату спадкоємицю Скоти-Нин не хоче уступати. На цьому грунті між М. і Скотининим, між Простаковой і Скотининим виникає ворожнеча, що переходить у потворні сварки. М., настроєний матір’ю, вимагає змови, заявляючи: “Година моєї волі прийшла Не хочу вчитися, хочу женитися”.

Але Простакова розуміє, що колись потрібно домогтися згоди Стародума. А для цього необхідно, щоб М. став у вигідному світлі: “Поки він відпочиває, друг мій, ти хоч для виду повчися, щоб дійшло до вух його, як ти трудишся, Митрофанушка”. Зі своєї сторони Простакова всіляко розхвалює працьовитість, успіхи М. і своє батьківське про нього піклування, і хоча точно знає, що М. нічому не навчився, все-таки влаштовує “іспит” і спонукує Стародума оцінити успіхи сина (буд. 4, явл.

VІІІ). Із цієї сцени (навряд чи доречно спокушати долю й представляти сина в дурному світлі; незрозуміло також, як неписьменна Простакова могла оцінити пізнання М. і педагогічні зусилля його вчителів) очевидна; але Фонвізіну важливо показати, що неосвічена поміщиця сама стає жертвою власного обману й розставляє пастку для сина Після цієї фарсової комедійної сцени Простакова, упевнена, що свого братика вона відтіснить силою, і що усвідомить, що М. не витримав випробування й порівняння з Милоном, вирішується насильно женити М. на Софії; доручає йому встати о шостій годині, поставити “трьох слуг у Софії-Ний предспальне, так двох у сінях на підмогу” (буд. 4, явл. ІX).

На це М. відповідає: “Усе буде зроблене”. Коли ж “змова” Простаковой терпить крах, М., спочатку готовий слідом за матір’ю “за людей прийматися” (буд. 5, явл. ІІІ), потім принижено просить прощення, а потім грубо відштовхує мати: “Так відв’яжися, матінка, як нав’язала” (д. 5, явл.

Останнє). Зовсім розгублений і потерявший влада над людьми, він тепер повинен пройти нову школу виховання (” Пішов-До служити”, – говорить йому Правдин), що з рабською покірністю приймає: “По мені, куди велять”. Ці останні слова М. стають своєрідною ілюстрацією до слів Стародума: “Ну, що для батьківщини може вийти з Митрофанушки, за який невігласа-батьки платять ще й гроші невігласам-учителям? Скільки дворян-батьків, які моральне виховання синка свого доручають своєму рабові кріпакові!

Років через п’ятнадцять і виходять замість одного раба двоє, старий дядько так молодий пан” (буд. 5, явл. І). Боротьба за руку Софії, становлячи сюжет комедії, висуває М. у центр дії. Як один з “мнимих” наречених, М. своєю фігурою зв’язує два мири – дворян-невігласів, тиранів, мир “лихої вдачі” і дворян освічених, мир доброзвичайності Ці “табори” гранично відчужені друг від друга. Простакова, Ско-Тинин не можуть зрозуміти Стародума, Правдина й Милона ( Проста-Кова говорить Стародуму в повнім здивуванні: “Бог вас знає, як ви нині судите” – і буд.

4, явл. VІІІ; М. не може узяти до тями, чого від нього вимагають ті ж персонажі), а Софія, Прав дин, Милон і Стародум з відкритим презирством сприймають М. і його рідню. Причина тому – різне виховання Природна природа М. перекручена вихованням, і тому він перебуває у твердому протиріччі з нормами поводження дворянина й з етичними поданнями про гречну й освічену людину. Авторське відношення до М., як і до інших негативних персонажів, виражається у формі “монологічного” самовикриття героя й у репліках позитивних героїв.

Брутальність лексики видає в ньому жесткосердие й злу волю; неосвіченість душі веде до ліні, порожнім заняттям (ганяти голубів), обжерливості. М. такий же тиран домашніх, як і Простакова. Подібно Простаковой, не зважає на батька, бачачи в ньому порожнє місце, усіляко третирує вчителів.

При цьому він тримає Про-Стакову у своїх руках і загрожує покінчити із собою, якщо вона не відгородить його від Скотинина (“Вити тут і ріка близько. Пірну, так поминай як кликали” – буд. 2, явл. VІ).

М. не знає ні любові, ні жалості, ні простої подяки; щодо цього він перевершив матір Простакова живе для сина, М. – для себе. Неуцтво здатне прогресувати від покоління до покоління; брутальність почуттів зводить до чисто тваринних інстинктів. Простаків з подивом зауважує: “Дивна справа, братик, як рідня на рідню походити може.

Митрофанушка наш весь у дядька. І він до свиней змалку такий же мисливець, як і ти. Як був ще трьох років, так, бувало, увидя свинку, затремтить від радості” (д. 1, явл.

V). У сцені бійки Скотинин називає М. “паця проклята”. Всім своїм поводженням і мовленнями М. виправдує слова Стародума: “Невіглас без душі – звір” (буд. 3, явл.

І). По Стародуму, є три різновиди людей: освічений розумник; неосвічений, але обладающий душею; неосвіченої й позбавленої душі. М., Простакова й Скотинин належать до останнього різновиду. У них немов виростають пазурі (див.

Сцену сварки Скотинина ДИВ. і слова Вереміївни, а також бійку Простаковой зі Скотининим, у якій мати М. “пронозила” зашийок Скотинину), з’являється ведмежа сила (Скотинин говорить Простаковой: “Дійде справа до ламання, погну, так затріщиш” – буд. 3, явл. ІІІ). Порівняння беруться із тваринного миру: ” чиЧувано, щоб сука щенят своїх видавала?

” Гірше того, М. зупинився у своєму розвитку й далі здатний лише на регрес. Софія говорить Милону: “Він хоча й шістнадцяти років, а досяг уже до краю своєї досконалості й далеві не піде” (буд. 2, явл.

ІІ). Відсутність сімейно-культурних традицій обернулося торжеством “лихої вдачі”, і М. рвуть навіть ті “тварини” зв’язку, які поєднували його з родинним навкруги. В особі М. Фонвізін вивів своєрідний тип раба-тирана: він раб низьких страстей, які й перетворили його в тирана. “Рабське” виховання М. у вузькому змісті пов’язане з “мамкою” Вереміївною, у широкому змісті – з миром Простакових і Ско-Тининих. В обох випадках М. щеплені безчесні поняття: у першому тому, що Вереміївна – кріпосна, у другому – тому, що поняття честі перекручені Образ М. (і саме поняття “недоука”) стали загальними.

Однак просвітительська ідея про механістичну залежність поводження людини від його виховання згодом була переборена. В “Капітанській дочці” Пушкіна Петруша Гринев одержує подібне ДИВ. утворення, але розвивається самостійно й поводиться як чесний дворянин. Пушкіна бачить у М. щось корінне, російське, чарівне й за допомогою епіграфа (“Митрофан по мені”) зводить до героя “Недоука” оповідача – а почасти й персонажів – “Повістей Белкина”.

Ім’я “Митрофан” зустрічається в Лєрмонтова (“Тамбовська казначейша”). Сатиричний розвиток образа даний у романі М. Е. Салтикова-Щедріна “Добродії ташкентци”. Простакова – дружина Терентія Простакова, мати Мйтрофана й сестра Тараса Скотинина. Прізвище вказує як на простоту, з, неосвіченість героїні, так і на те, що вона попадає впросак.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чому поему мойсей називають заповітом українському народові.
Недоук характеристика образа Митрофан Терентійович Простаків (Митрофанушка)