Мандельштам: Особливості творчості
Перший свій поетичний збірник, що вийшов в 1913 році, Мандельштам назвав “Камінь”; і складався він 23 віршів. Але визнання до поета прийшло з виходом другого видання “Каменю” в 1916 році, у якому вже було включено 67 віршів. Про книгу в більшості захоплено писали багато рецензентів, відзначаючи “ю велирное майстерність”, “карбованість рядків”, “бездоганність форми”, “отточенность вірша”, “безсумнівне почуття краси”. Були, щоправда, і докори в холодності, перевазі думки, сухої безстрасності. Так, цей збірник відзначається
Не в приклад іншим рецензентам, що дорікали Мандельштама в неспроможності й навіть наслідуванні Бальмонту, Н. Гумилёв відзначив саме самобутність і оригінальність автора: “Його натхненниками були тільки російський мова…так його власна що бачить, що чує, що сприймає, вічно безсонна думка…”Слова ці тим більше дивні, що етнічно Мандельштам не був росіянином. Настрій “Каменю” мінорне. Рефрен більшості віршів – слово “сум” : “Про віщаючи мій сум”, “невимовний
Світовий мрячний біль ПРО, дозволь мені бути також мрячним И тебе не любити мені дозволь
У другому великому збірнику “Trіstіa”, як і в “Камені”, велике місце займає тема Рима, його палаців, площ, втім, як і Петербурга з його не менш розкішними й виразними будинками. У цьому збірнику є цикл і любовні вірші. Частина з них присвячена Марині Цветаевой, з якої за свідченням деяких сучасників, у Мандельштама був “бурхливий роман”. Не слід думати, що “романи” Мандельштама походили на гру “трагічних страстей”. Закоханість, як відзначали багато хто, майже постійна властивість Мандельштама, але трактується воно широко, – як закоханість у життя. Сам цей факт говорить про те, що любов для поета – однаково що поезія. Любовна лірика для Мандельштама світла й цнотлива, позбавлена трагічної ваги й демонізму. От одне з них присвячено акторці Александринского театру О. Н. Арбениной – Гильденбранд, до якої поет відчув: За те, що я руки твої не зумів удержати,
За те, що зрадив солоні ніжні губи, Я повинен світанку в дрімучому акрополі чекати Як я ненавиджу пахучі древні зруби!
Кілька віршів Мандельштам присвятив А. Ахматовій. Надія Яківна пише про їх: “Вірші Ахматовій – їх п’ять… – не можна зарахувати до любовного. Це вірші високої дружби й нещастя. У них відчуття загального жереба й катастрофи”. Мандельштам закохувався, мабуть, до останнього років життя. Але постійною же прихильністю, його другим “я” залишалося безмежно віддана йому Надія Яківна, його Наденька, як він любовно неї називав. Свідченням закоханого відношення Осипа Эмильевича до дружини можуть служити не тільки листа, але й вірші. Читач може подумати, що Мандельштам за всіх часів писав тільки про любов, або про стародавності. Це не так. Поет одним з перших став писати на цивільні теми. Революція була для нього величезною подією, і слово народ не випадково фігурує в його віршах. В 1933 році Мандельштам перший і єдиний з живучих і визнаних у країні поетів, написав антисталінські вірші й прочитав їх не менш чим напівтору десяткам людей, в основному письменникам і поетам, які, почувши їх, жахалися й открещивались: “Я цього не чув, ти мені цього не читав” От одне з них:
Ми живемо, під собою не чуючи країни, Наші мовлення за десять кроків не чутні, А де вистачить на полразговорца, Там пригадають кремлівського горця Його товсті пальці, як хробаки, жирні, И слова, як пудові гирі, вірні, Тараканьи сміються глазища, И сіяють його халяви
А довкола нього набрід тонкошеих вождів, Він грає послугами підлоги людей Хто свистить, хто мяучит, хто пхикає, Він один лише бабачит і тикає
Як підкову, дарує за указом указ – Кому в пах, кому в чоло, кому в брову, кому вглаз. Що ні страта в нього – те малина И широкі груди осетина
Цей вірш донедавна зберігалося в архівах Держбезпеки й уперше було надруковано в 1963 році на Заході, а в нас – тільки в 1987-м. І це не дивно. Адже яким повинен бути сміливим поет, що зважився на такий зухвалий учинок. Багато критиків розцінювали його антисталінські вірші як виклик радянської влади, оцінюючи його сміливість, що граничить із божевіллям, але, я думаю, така думка йшла від бажання бачити поета з його складної метафорикой, і як би не від миру цього. Але Мандельштам був у здоровому розумі, просто із зовсім щирими почуттями він малює атмосферу загального страху, що скував країну в той період часу. Це доводять перші два рядки цього вірша. Поет зовсім не був політиком і ніколи не був антисовєтчиком, антикомуністом.
Просто Мандельштам виявився інстинктивно прозорливіше й мудріше багатьох, побачивши жорстоку, що руйнувала долі мільйонів людей політикові кремлівських володарів. Це просто своєрідне сатиричне викриття зла. Рядок “Його товсті пальці, як хробаки, жирні” виразна, але, можливо, надто прямолінійна. А далі? “І слова, як пудові гирі, вірні, тараканьи сміються глазищья й сіяють його халяви. У цих рядках Мандельштам дає повний опис “кремлівського горця”. І як до місця наступна деталь – “сяючі халяви” – неодмінний атрибут сталінського костюма. І от будь ласка – зовнішній портрет готовий. Психологічний портрет у наступних восьми рядках: двома рядками спочатку йде оцінка “тонкошеих вождів” – нукерів, похрещених “напівлюдьми”.
Важко придумати більше чудову характеристику для цих, чиї моральні якості виявилися нижче людських меж, людей. Сталін розстрілював їхніх братів, саджав у в’язниці дружин, і не найшлося жодного, хто б повстав і помстився за себе й за країну. Читаючи цей вірш, мені мимоволі згадалася казка про царя – самодурі, що постійно кричав: “Стратити, або повісити, або утопити!” Тільки тут, звичайно, всі набагато більш зловісно. Рядок “Що ні страта в нього – те малина”, на мій погляд, досить виразний: тут і хтивість від захвату владою, і угамування кровожерливості. А рядок “…і широкі груди осетина” – прямий натяк на походження Сталіна. А саме на легенду, що говорила про його осетинські коріння. Сталін до того ж взагалі натякав, що він чи ледве не росіянин.
Мандельштам із сарказмом говорить про незрозумілу національність радянського правителя. Мені сподобався цей вірш тому що воно кидає виклик політичного й соціального життя Росії. Я схиляюся перед сміливістю Мандельштама, що один серед всієї юрби, що знемагає від нещастя, але живе за принципом – “Нам усе не подобається, але ми терпимо й мовчимо”, висловив всю свою критичну точку зору на навколишнє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)