Людина і природа у поезії Тютчева
Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов’язані свої згадки. Але я не знаю людини, якій була б не знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах:
Зима недаром злится,
Прошла ее пора –
Весна в окно стучится
И гонит со двора…
А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:
О, как убийственно мы любим,
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!
І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика,
Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. Порівняно з вічним оновленням природи людина являє собою “злак земной”:
Смотри, как на речном просторе,
По склону вновь оживших вод,
Во всеобъемлющее море
За льдиной льдина вслед плывет.
Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і всеоб’ємлючий океан:
Как
Земная жизнь кругом объята снами;
Настанет ночь – и звучными волнами
Стихия бьет о берег свой.
То глас ее: он нудит нас и просит…
Уж в пристани волшебный ожил челн;
Прилив растет и быстро нас уносит
В неизмеримость темных волн.
У своїх рядках автор неначе досліджує людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець – природи і людини. Хочеться проникнути у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця, і, в той же час, до життєєвих сил природи за вікном оселі.
Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищами природи у поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте саме він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.
Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, яке справляє на поета світ:
Есть в осени первоначальной
Короткая, но дивная пора –
Весь день стоит как бы хрустальный,
И лучезарны вечера…
Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.
Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.
Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не вдавався до звукової сторони вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою.
Певучесть есть в морских волнах,
Гармония в стихийных спорах,
И стройный мусикийский шорох
Струится в зыбких камышах.
Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природніх явищ, але і власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність барв і звуків у відображенні певного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)