Лорелея центральний персонаж романтичної поезії
Лорелея (нім. Lore Lay) – центральний персонаж романтичної поезії. Міфологічний прообраз: Л. – діва-чародійка, річкова фея, героїня німецьких народних легенд. Ім’я Л. походить від назви крутої кручі. Лурлей (Lurlei) на Рейні поблизу Бахараха. Ця назва, буквально означало “сланцева скеля”, пізніше було двічі переосмислено: спочатку як “сторожовий скеля”, а потім як “скеля підступності”. Лурлея згадується в німецьких текстах X “Шв.
За свідченням міннезінгер XIII “Шв. Марнер, саме у цієї скелі хитрі карлики (Luri, Lurli) оберігають
1)
Літературну життя образу Л., як і саме літературне ім’я, дав німецький поет-романтик, учасник Гейдельберзького гуртка Клеменс Брентано у віршованій баладі “Лорелея” (“Die Lore Lay” ), включеної їм спочатку в роман “Годві” (1801-1802). Л. в Брентано – не просто чаклунка, русалка, байдуже губить людей, – це нещасна жінка, тяготящийся своїм фатальним чарами. Л. полонить кожного, хто наблизиться до неї, але ці “перемоги” їй не потрібні, тому що коханий покинув її. Вона сама є на суд до єпископа і просить спалити її на вогнищі, але зачарований нею священик примовляє Л. лише до монастирського ув’язненню. По дорозі до монастиря Л. тікає від супроводжуючих її лицарів і “злітає” на неприступний скелі.
Їй здається, що десь по Рейну пливе її коханий, – вона кидається вниз і гине у водах Рейну. Смерть від туги чекає і лицарів. На думку Н. І. Балашова, “Лорелея” Брентано “стала для читачів втіленням романтичної лірики початку XIX століття”. 2) Героїня одного з найбільш знаменитих віршів Г. Гейне “Лорелея” (1823), включених їм у цикл “Знову на батьківщині” (1824). У вірші Гейне зберігається трагічна серйозність почуттів, але трагедія стає вже долею плавця, а не Л. Сама героїня тут постає як осередок романтичних “тривог” і “скорбот”, як уособлення невблаганної долі, згубного року. Вірш закінчується стали сакраментальними словами: “І кожен так гине / / від пісні Лорелей”. Це поезія стала в Німеччині народною піснею. Йому притаманна особлива, важко перекладається Інто-ційних. У Росії його перевів в 1909 р. А. Блок (“Не знаю, що значить таке…”). У листі до С. А. Венгерову (19 нояб.1909) Блок писав: “Дозвольте запропонувати Вам для Збірника
Літературного Фонду мій переклад знаменитої” Лорелей “. Наважуюся зупинитися саме на цьому вірші, тому що в ньому мені вдалося, здається, передати всі тонкощі розміру, і, наскільки я знаю, вперше “. До образу Л. у різний час зверталися й інші поети: Йозеф Ейхендорфа (1815), Отто фон Лебен (1821), Жерар де Нерваль (1852), Гійом Аполлінер (1904). Наприклад, у Лебена Л. – тривіальна спокусниця, а у Ейхендорфа – лісова чарівниця. У російській поезії до образу Л. два рази звертався 0. Мандельштам. У вірші “Декабрист” (1917) Л. являє один з ликів Росії: Все переплуталося і солодко повторювати: Росія, Літа, Лорелея. В іншому вірші, “Станси” (1935), образ Л. символізує підступність фашистського режиму в Німеччині: Я пам’ятаю все: німецьких братів шиї І що ліловим гребенем Лорелей Садівник і кат наповнив своє дозвілля.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)