Критика російської дійсності у п’єсі М. Горького “На дні”
Добре, коли прочитана книга або театральна постановка залишає слід у душі. І якщо він, цей слід, яскравий, ми здатні замислитися над тим, яке значення має для нас цей добуток, що він дає нам. Із часу створення п’єс Горького пройшло багато років, але і тепер вони читаються і йдуть у театрах. Видимо, їм визначено довге життя. Можна сказати, що це – енциклопедія передреволюційної Росії, історія, відбита майстерно і правдоподібно. Але не можна забувати, що в них багато загальнолюдського, властивого не тільки минулому, але й теперішньому життю. “Людина
Так хіба ж це люди живуть
Воно штовхає людей на злочини, черствість, безчесність. Краде Васько Попіл, вмирає у страшних стражданнях Ганна, іде на найжахливіше у житті Настя, остаточно співається Актор. Вони вже не зможуть піднятися! Але ж це люди, які знали колись і інше життя. І тому повна жагучих мріянь про майбутнє Наташа, думає про світлі почуття Настя, вірить у свою мрію хворий, що опустився Актор. У них тільки і залишилося у житті, що віра. Мандрівник Лука, що з’являється в п’єсі, зумів заронити і запалити в серце кожного іскру надії. Але після його відходу життя у нічліжці стало ще важче. Люди так зламані, що вже не можуть нічого змінити у своїй долі. Їм взагалі ж нема чого чекати. І надія, загублена Лукою, лише роз’ятрила їхні рани. Понадив старий, а дороги не показав. Як горіхова шкарлупа роздавлені мрії Кліща про кращий час, і в результаті ми бачимо його занепалим украй низько – до нього відносяться слова:
“Ніколи вже він не вибереться звідси”.
І читачеві стає не по собі від цієї фрази. П’єса затверджує: так більше жити неможливо! Багато своїх думок вкладає автор у вуста Сатину. Часом навіть дивно чути такі високі слова від картяра і шулера. Ми розуміємо, що в Сатині загинула натура незвичайна – це сильний, ясний розум навіть у таких умовах. Горді слова автора про людину, вкладені у вуста Сатина, стали крилатими, вони змушують вірити, що люди гідні кращої долі. П’єса “На дні” перейнята гарячим і жагучим закликом любити людину, зробити так, щоб ім’я це дійсно звучало гордо. П’єса мала величезний політичний резонанс, кликала до перебудови суспільства. Немає і не може бути щастя, поки людина невільна, поки несправедливість панує на кожному кроці.
Людина гідна щастя і волі тому вже, що вона Людина! Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли призиваємо “милість до занепалих”, п’єса Горького здобуває трохи інше значення. Це не тільки історичний документ, що не просто видається художній твір. П’єса знову і знову буде звертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя, соціальної справедливості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)