Неосяжність Російської землі в “Слові об полку Ігоревім”

Автор “Слова” використає найрізноманітніші художні засоби зображення: гіперболи, метафори, порівняння, контрасти, епітети, уособлення

Неосяжність Російської землі підкреслюється їм одночасністю дії в різних її кінцях: “дівиці співають на Дунаю, ллються голоси через море до Києва”, “труби сурмлять у Новгороді, коштують стязи в Путивлі”, “коні іржуть за Сулою, дзенькає слава в Києві”.

Таким же, як у нього самого, загостреним слухом і зором, здатним переборювати простір, наділяє автор і свої герої: коли Всеславові

в Полоцьку подзвонять до заутрені рано у святої Софії в дзвони він у Києві вже дзенькіт чув, а коли Олег вступав у золоте стремя в місті Тмутаракани той дзенькіт чув, бувало, великий Ярослав, а Володимир Мономах усякий ранок вуха собі закладав Вчернигове.

Широкий простір дії поєднується гіперболічною швидкістю пересування по ньому діючих осіб. Всеслав, по вираженню автора “Слова”, хитростями підперся на коней і скакнув до міста Києву й застромився списом до золотого престолу київського. Відскочив від нього лютим звіром. Опівночі з Бєлгорода зник у синій хмарі, ранком же, піднявшись, зброєю відчинив ворота Новгорода,

расшиб славу Ярослава

У великих просторах Русі могутність героїв “Слова” здобуває гіперболічні розміри: Володимира Мономаха не можна було пригвоздить до гір Київським; Галицкий Ярослав підпер гори, зачинив Дунаю ворота

Чим ширше охоплює автор Російську землю, тим конкретніше й життєвіше стає її образ, у якому оживають ріки, що вступають у бесіду з Ігорем, наділяються людським розумом звірі й птахи, що приймають участь у долі Ігоря

Вся художня система “Слова об полицю Игореве” побудована на контрастах

Один із самих гострих контрастів, що пронизують всю поему, це контраст книжкових елементів стилю з народнопоэтическими. Елементи книжков і усні, переплітаючись, створюють своєрідність і розмаїтість стилю цього невеликого, але винятково богатого за формою й змістом добутку

Широко представлена в “Слові” і феодальна символіка. военнодружинной середовищу певне символічне значення мали меч (символ війни), прапор, спис, стремя. Вираження “понизити прапор” позначало визнати себе переможеним “випити шоломом воду з якої-небудь ріки” значило скорити землі на неї берегах

Але ближче всього “Слово” до народної поезії. Народні образи дерева, що схиляється до землі від горя, що никне від жалості трави, порівняння битви з бенкетом, із жнивами. Близький до народного плачу плач Ярославівни. У народних плачах постійні ті ж звертання до вітру, до ріки, до сонця, які звучать і в плачі Ярославівни. Сон Святослава повний народних поетичних символів. Опис втечі Ігоря з полону відбиває казкові мотиви: у казках нерідко герой, що рятується від пренаступного його чаклуна, також звертається у тварин. Подібно Ігореві, що обернувся соколом і бив гусаками й лебедів до сніданку, обіду й вечері, у билині про Вольге Всеславьевиче останній, обернувшись соколом, б’є гусаків і лебедів для своєї дружини. Народного богатиря нагадує Всеволод буйтур, коли він прищет на ворогів стрілами, гримить об їхні шоломи мечами. Подібно Іллі Муромцеві, Всеволод буйтур бореться з ворогами, і куди поскакає там лежать погані голови Половецькі

Народна стихія в “Слові” виражається в характерні для народної поезії негативних метафорах (“у Немиті криваві береги не добром були засіяні засіяні костьми росіян синів”), у фольклорних епітетах (чисте поле, гострі мечі, розжарені стріли, синє море, чорний ворон, червоні діви й ін.), у деяких гіперболах, порівняннях і т. д.

Разюче, що настільки невеликий добуток так багато й навіть роскошно по мові. Автор “Слова” дуже точно й влучно підбирає слова й вираження. Солов’їний спів не припинився воно “заснуло”; сині блискавки не просто блищать вони “тріпотять”; трава не просто полягла вона “никне”. Персти не просто кладуть на струни їх “воскладают”. Славу можна “расшибить” і “притрепать”. Туга “розливається”. Сум “тече” посередині Росіянці землі. Веселощі “розвіюється по ковилі”.

Автор дуже скупий на епітети, але зате вжиті їм мітки. Наприклад, такі епітети: “перлова” душа “теплі” тумани, “живі” струни

Багато й різноманітно слуховое сприйняття автора “Слова”. Голосу дівиць на Дунаю не просто доносяться до Києва вони “в’ються”. Воза в нього не скриплять, а “кричать”, як лебеді. Солов’ї “лоскочуть”, їхньої пісні “веселі”, орли “клекчут”, лисиці “брешуть”, галки “говорять”, коні “іржуть”, ворони “грают”, тури “рикають”, сороки “втроскоташа”, дятли “тектом” повідають шлях Ігореві, уночі чутний звіриний свист (свист степових ховрашків) і т. д.

Зорова чіткість образів “Слова” разюча. Його автор мав підвищене почуття кольорів, характерним для епохи високого розвитку давньоруського живопису, що наступив в XІІ столітті. Зрительно вражають образи плаваючих у червоній крові золотих шоломів, зеленої трави на срібних берегах Дінця, чорної землі, политою червоною кров’ю

Такі далеко не всі художні засоби зображення, використовувані автором “Слова об полицю Игореве”.

Невеликий пам’ятник, присвячений сумній поразці росіян у поході проти половців 1185 року, виявився однієї із самих більших і радісних перемог російського художнього слова

Красою “Слова” були упоєні люди бездоганного смаку: Жуковський, Пушкін, Гоголь, а в XX столітті Блок, Бунін, Лихачов і багато інших літераторів. “Слово об полицю Игореве” це геніальний пам’ятник давньоруської літератури, у якого потрібно вчитися поетичній майстерності

“Слово об полицю Игореве” один із самих гуманних добутків світової літератури. Воно відзначено печаткою особливої людяності, особливо уважного ставлення до особистості. Воно повно сильних і хвилюючих почуттів. Розповідаючи про похід російського війська, автор “Слова” сповнений такої сильної скорботи, що як би не може удержати себе від втручання в дії Ігоря. Почуття автора “Слова об полицю Игореве” так велике, його розуміння чужого горя й чужих радостей так гостро, що йому здається, що цими ж почуттями, цими ж переживаннями наділене все навколишнє

Висока емоційність художнього слова досягається прийомами уособлення (персоніфікації) природи. Тварини, дерева, трави, квіти, вся природа щедро наділяються автором людськими почуттями, здатністю розрізняти добро й зло, співчувати першому й ненавидіти друге, вони попереджають росіян про нещастя, переживають із ними горі й радості. Це злиття автора й природи підсилює значущість і драматизм що відбувається. Почуття автора находящие відгук у природі, як би виявляються удесятеренними в силі. Читач одержує можливість бачити, чути, почувати происходящее.

На відміну від Бояна, співака давнього років, що осмислював людське існування у всім його різноманітті, автор “Слова” говорить тільки про одну подію й оцінює його вустами сучасників. Він з винятковою увагою проникає в щиросердечні переживання своїх героїв. У всій складності представлені суперечливі почуття Святослава Всеволодовича, князя київського, при звістці про поразку Ігоря й Всеволода. Він отечески любить їх і отечески дорікає за безрозсудний похід на половців без змови з іншими російськими князями: “Що ж створили ви моїй срібній сивині”

Автор “Слова” розуміє бажання віддати перевагу смерть полону, висловлене Ігорем на початку походу. Він з дивною людяністю говорить про самотню (саме самотньої!) смерті Изяслава Васильковича на бойовище на кривавій траві: не було з ним його братів, на самоті зранив він свою перлову душу

Читач фізично відчуває викликане поразкою Ігоря стан тривоги й болю, що пережив рідний край. Отут у поетичній формі відбиті скорбота й безвихідність перед великим горем, втратою рідних і близьких

Людяність “Слова” проявляється різноманітно й сильно. Вона позначається й у характеристиках діючих осіб виразних, коротких і дивно точних; розкривається в описі взаємин між героями добутку. Між Ігорем і Всеволодом вони братнім, перейнятим почуттям глибокої поваги; між ними й Святославом отечески теплі. Особлива увага приділяє автор відносинам між чоловіком і дружиною, які засновані на взаємній любові й повазі

В образі Ярославівни в “Слові об полицю Игореве” знайшли відбиття характерні риси внутрісімейних відносин і, у першу чергу, поважне відношення до жінки. Образ Ярославівни сприймається як символ жіночої вір

Ности, дружини воїна. У монолозі Ярославівни розкривається багатство й сила її внутрішнього миру, підкреслюються її безстрашність і мужність: з могутніми силами природи вітром, Дніпром, сонцем вона тримається на рівні; вона готова мужньо розділити із чоловіком всі тяготи й негоди військового походу. Безмежно і її милосердя: своєю присутністю Ярославівна хоче полегшити страждання пораненого й полоненого Ігоря. Ніжністю й любов’ю наповнене кожне слово її монологу. Про силу поетичного образа Ярославівни, створеного поетом у старожитні часи, але вічно живого, що втілює в собі образ російської жінки, пише у своєму вірші “Співакові “Слова” Валерій Брюсов:

Старожитній Ярославівні тихе ремство струн. Лик твій древній, лик твій світлий, як і колись, юний. Илъ співак безвісний, мудрий, той, хто Слово проспівав, Всі мрії століть прийдешніх таємно підглянув. Або російських жінок лики все в тобі слитити Наташа, ти й Ліза, і Тетяна ти!

На стіні ти плачеш ранком… Як світла туга!

И, крутясь, несе сльози пісня співака в століття!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Образ мазепи у світовій літературі.
Неосяжність Російської землі в “Слові об полку Ігоревім”