Короткий зміст роману Подорожі в деякі віддалені сторони світу Лемюеля Гулливера, спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів Свифта Д
Гулливер у країні ліліпутів Герой роману – Лемюель Гулливер, хірург і мандрівник, сну чалу судновий лікар, а потім і “капітан декількох кораблів”. Першою дивною країною, куди він попадає, стала Лилипутия. Після аварії корабля мандрівник виявляється на березі. Його зв’язали малюсінькі чоловічки, розміром не більше мізинця. Переконавшись у тім, що Людина-Гора (або Куинбус Флестрин – так називають крихітки Гулливера) настроєний миролюбно, йому знаходять житло, приймають спеціальні закони безпеки, забезпечують його харчуванням. Спробуйте
Гість у день з’їдає стільки, скільки 1728 ліліпутів! З гостем привітно розмовляє сам імператор. З’ясовується, що лили пута ведуть війну із сусідньою державою Блефуску, населеним теж малюсінькими чоловічками.
Бачачи погрозу гостинним хазяям, Гулливер виходить у затоку й притягає на мотузці весь флот Блефуску. За цей подвиг йому дарують титул нардака (найвищий титул у державі). Гулливера радо знайомлять зі звичаями країни. Йому демонструють вправи канатних танцюристів.
Самий спритний танцюрист може одержати посаду, що звільнилася, при дворі. Ліліпути влаштовують церемоніальний
У Лилипутии існують дві ворогуючі партії. Що ж служить причиною серь-раною ворожнечі? Прихильники однієї є прихильниками низьких каблуків, а прихильники іншої – тільки високих. Лилипутия й Блефуску у своїй війні вирішують не менш “важливий” “опитування: з якої сторони розбивати яйця – з тупого або ж з гострого.
Ставши зненацька жертвою імператорського гніву, Гулливер тікає в Блефуску, але й там всі ради від нього скоріше позбутися. Гулливер споруджує човен і відпливає. Випадково зустрівши англійське купецьке судно, він благополучно вертається на батьківщину. Із собою він привозить мініатюрних ягничок. Автор затверджує, що вони через кілька років надзвичайно розплодилися.
Гулливер у країні велетнів Невгамовний судновий лікар знову відправляється в плавання й попадає в Бробдингнег – держава велетнів. Тепер він сам почуває себе ліліпутом. У цій країні Гулливер теж попадає до королівського двору.
Король Бробдингнега, мудрий, великодушний монарх, “нехтує Всяку таємницю, витонченість і інтригу як у государів, так і в міністрів” . Він видає прості і ясні закони, піклується не про пишність свого двору, а благополуччі підданих. Цей велетень не піднімає себе над іншими, як король Лилипутии. Велетневі нема чого підніматися штучно!
Жителі Великании здаються Гулливеру людьми гідними й поважними, хоча й не занадто розумними. “Знання цього народу дуже недостатні: вони обмежуються мораллю, історією, поезією й математикою”. Гулливер, волею морських хвиль перетворений у ліліпута, стає улюбленою іграшкою Глюмдальклич – королівської дочки.
Ця велетка має ніжну душу, вона піклується про свого маленького чоловічка, замовляє для нього спеціальний будиночок. Особи велетнів довгий час здаються героєві відразливими: нори – як ями, волоски – як колоди. Але потім він звикає. Уміння звикати й пристосовуватися, бути терпимим – одне із психологічних якостей героя. Королівський карлик ображений: у нього з’явився суперник!
З ревнощів підлий карлик підбудовують Гулливеру безліч гидот, так, наприклад, засовує його в клітку гігантської мавпи, що ледь не вморила мандрівника, няньчачи й запихаючи в нього їду. Прийняла за своє дитинча! Гулливер простодушно розповідає королеві про англійські звичаї того часу.
Король не менш простодушно повідомляє, що вся ця історія – скупчення “змов, смут, убивств, побиттів, революцій і висилок, що є гіршим результатом жадібності, лицемірства, віроломства, жорстокості, сказу, божевілля, ненависті, заздрості, злості й честолюбства”. Герой рветься додому, до своїм рідного. Випадок допомагає йому: гігантський орел підхоплює його іграшковий будиночок і відносить у море, де Лемюеля знову підбирає корабель. Сувеніри із країни велетнів: обрізок нігтя, товсте волосся…
Довго ще доктор не може знову звикнути до життя серед нормальних людей. Вони здаються йому занадто малими… Гулливер у країні вчених У третій частині Гулливер попадає на літаючий острів Лапуту. ( острова, що ширяє в небі, герой спускається на землю й потрапить у столицю – місто Лагадо.
Острів належить тій же фантастичній державі. Неймовірне руйнування й убогість просто впадають в око. Існують і нечисленні оазиси порядку й благополуччя, Це все, що залишилося від минулого нормального життя. Реформатори захопилися змінами – і забули про насущні потреби. Академіки Лагадо далекі від реальності настільки, що деяких з них доводиться періодично ляскати по носі, щоб вони опам’яталися від своїх думок і не впали в канаву.
Вони “винаходять нові методи землеробства й архітектури й нові знаряддя й інструменти для всякого роду ремесел і виробництв, за допомогою яких, як вони запевняють, одна людина буде виконувати роботу за десятеро; протягом тижня можна буде спорудити палац із такого міцного матеріалу, що він простоїть вічно, не вимагаючи ніякого ремонту; всі земні плоди будуть дозрівати повсякчас року за бажанням споживачів… ” Проекти залишаються тільки проектами, а країна “наведена в запустіння, будинку в руїнах, а населення голодує й ходить у лахміттях”. Винаходу “улучшателей життя” просто сміховинні.
Один у сім років розробляє проект витягу сонячної енергії з… огірків. Потім можна буде користуватися нею для зігрівання повітря у випадку холодного й дощового літа. Іншої придумав новий спосіб будівлі будинків, починаючи з даху й кінчаючи фундаментом. Розроблено й “серйозний” проект по перетворенню людських екскрементів знову в живильні речовини.
Експериментатор в області політики пропонує для примирення ворогуючих партій розрізати голови конфронтуючих лідерів, міняючи місцями їхні потилиці. Це повинне привести до доброї згоди. Гуингнми і йеху У четвертій, заключній частині роману в результаті змови на кораблі Гулливер попадає на новий острів – у країну гуингнмов. Гуингнми – це розумні коні. Їхнє найменування – авторський неологізм, що передає іржання коня.
Поступово мандрівник з’ясовує моральну перевагу мовців тварин над його одноплемінниками: “поводження цих тварин відрізнялася такою послідовністю й доцільністю, такою обдуманістю й розважливістю”. Гуингнми наділені людським розумом, однак не знають людських пороків. Лідера гуингнмов Гулливер називає “хазяїном”.
І, як і в попередніх подорожах, “гість поневоле” розповідає хазяїнові про пороки, що існують в Англії. Співрозмовник не розуміє його, тому що нічого цього немає в “кінській” країні. У служінні в гуингнмов живуть злісні й мерзенні істоти – йеху. Вони зовні зовсім схожі на людину, тільки… Голих, Брудних, жадібних, безпринципних, позбавлених гуманних принципів!
У більшості черід йеху бувають свого роду правителі. Вони завжди є самими потворній і злісними у всій череді. У кожного такого ватажка буває звичайно фаворит (мазунчик), обов’язок якого полягає в тім, що він лиже ноги свого пана й усіляко прислужує йому. На подяку за це його іноді нагороджують шматком ослиного м’яса.
Цього фаворита ненавидить всю череду. Тому для безпеки він завжди перебуває біля свого пана. Звичайно він тримається у влади, поки не найдеться ще гірший. Як тільки він одержує відставку, відразу всі йеху обступають його й обдають із голови до ніг своїми випорожненнями.
Слово “йеху” стало в культурних людей позначенням дикуна, що не піддається вихованню. Гулливер захоплюється гуингнмами. Вони ж ставляться до нього насторожено: він занадто схожий на йеху.
А раз він – йеху, те й жити йому треба поруч із ними. Дарма герой подумував залишок днів своїх провести серед гуингнмов – цих справедливих і високоморальних створень. Головна ідея Свифта – ідея толерантності виявилася далекої навіть ім. Збори гуингнмов приймає рішення: вигнати Гулливера як приналежного до породи йеху. І герой у черговий – і останній!
– раз вертається додому, у свій садок у Редрифе – “насолоджуватися міркуваннями”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)