Короткий зміст Відлюдько Тургенєва І. С

Відлюдько Автор, вертаючись із полювання, попадає в грозу й змушений зупинитися, тому що злива настільки сильний, що кінь не може йти. Місцевий лісник, що зустрів автора випадково, пропонує перечекати непогоду у своїй хаті. “Хата лісника складалася з однієї кімнати, закоптілої, низкою й порожній, без полатей і перегородок. На крамниці лежала одностовбурна рушниця, у куті валялася купа ганчірок…

На самій середині хати висіла колиска, прив’язана до кінця довгої тичини. ” Дівчинка років дванадцяти, Улита, качала колиску, у якій спала

дитина. Це були діти лісника Дружина ж дітей і чоловіка кинула, утікши з перехожим міщанином. Лісника кликали Фомою, але люди дали йому прізвисько Відлюдько {так у народі називають самотніх і похмурих людей).

Автор багато чув про Відлюдька. Цей лісник чесно виконував свою роботу, нікому не давав потягти з лісу навіть в’язки дров. “І нічим його взяти не можна: ні вином, ні грошима; ні на яку принаду не йде”. При цьому сам непідкупний Відлюдько жив дуже бідно. Портрет Відлюдька.

“Він був високого зросту, плечистий і складний на славу. З-під мокрої замашной сорочки опукло виставлялися його могутні м’язи. Чорна

кучерявенька борода закривала до половини його сувора й мужня особа; з-під зрослих широких брів смілася дивилися невеликі карі очі ” Відлюдько йде в ліс, почувши, що хтось рубає дерево.

Автор попросився піти разом з ним. Вони почули шум поваленого дерева. Відлюдько повалив мужика-злодія, закрутив йому поясом за спину руки. Мужик був мокрий, влохмотьях.

Авторові стало шкода цієї бідної людини й він запропонував Відлюдькові відпустити злодія, пообіцявши заплатити за дерево. Відлюдько мовчачи повів мужика до хати, кинув мужицьку лошаденку посередині двору, увів мужика в хату й посадив його в кут. Автор внутрішньо дав собі слова звільнити бідняка.

Вид у мужика-злодія був дуже жалюгідний. “При світлі ліхтаря я міг розглянути його випиту, зморшкувату особу, що нависли жовті брови, неспокійні очі, худі члени… ” Мужик просить Відлюдька про пощаду, пояснює, що пішов красти від голоду. Відлюдько відповідає тужно, що ні від якого голоду красти не дозволено.

“Мужик раптово випрямився. Ока в нього зайнялися, і на особі виступила фарба. “Ну на, їли, на, подавися, на, – почав він, прищулив ока й опустивши кути губ, на, душегубец окаянний: пий християнську кров, пий…” – П’яний ти, чи що, що лаятися здумав?

– заговорив зі здивуванням лісник – З розуму зійшов, чи що? – А мені що? Усе єдино – пропадати; куди я без коня піду? Пришиби – один кінець; що з голоду, що так – усе єдино.

Пропадай усе: дружина, діти – здихай усе… А до тебе, перегоди, доберемося!” Відлюдько накинувся на мужика, тому що той почав називати лісника душогубом Автор заступився за злодія, але раптом Відлюдько сам відпустив мужика, виштовхнувши його з хати. – Убирайся до чорта q своею конем! – закричав він йому вслід, – так дивися, іншим разом у мене…

Відлюдько не став більше спілкуватися з автором. Дощ на той час перестав. Лісник проводив свого гостя. Коментарии. Тургенєв у цьому оповіданні показує нам російського мужика, що, живучи в бідності, залишається чесним працівником.

Відлюдька можна назвати людиною істинно росіянином, тому що не позбавлений співчуття, але в теж час завжди пам’ятає про свій борг. Він не нарікає на долю, не нарікає, не жалує себе. Автор випробовував співчуття до мужика-злодієві, що через голод іде рубати дерево в ліс, але одночасно він уражений і силою духу Відлюдька, спокійно й з достоїнством переносящего всі тяготи долі й остающегося при цьому чесною людиною



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чому сенс життя жінки твір.
Короткий зміст Відлюдько Тургенєва І. С