Короткий зміст роману Прощай, зброя! Хемингуея е

Дія відбувається в 1915-1918 гг. на італо-австрійському фронті. Американець Фредерик Генрі – лейтенант санітарних військ італійської армії (італійської – тому що США ще не вступили у війну, а Генрі пішов добровольцем). Перед настанням у містечку на Плавні, де коштують санітарні частини, – затишок, офіцери проводять час хто як уміє – п’ють, грають у биллиард, ходять у публічний будинок і вганяють у фарбу полкового священика, обговорюючи при ньому різні інтимні речі. У розташований по сусідству англійський госпіталь приїжджає молода

медсестра Кетрин Варкли, у якої у Франції загинув наречений Вона шкодує, що не вийшла за нього заміж раніше, не подарувала йому хоч небагато щастя.

По військах проноситься слух, що треба чекати швидкого настання. Треба терміново розбити перев’язний пункт для поранених. Австрійські частини перебувають близько від італійців – на іншій стороні ріки Генрі скрашує напруга очікування залицянням за Кетрин, хоча його бентежать деякі чудності її поводження.

Спочатку після спроби її поцілувати він одержує ляпас, потім дівчина сама цілує його, схвильовано запитуючи, чи завжди він буде добрий до неї. Генрі не виключає, що вона

злегка божевільна, але дівчина дуже гарна, і зустрічатися з нею краще, ніж проводити вечора в офіцерському публічному будинку. На чергове побачення Генрі приходить грунтовно п’яним і до того ж сильно спізнюється – втім, побачення не відбудеться: Кетрин не зовсім здорова Зненацька лейтенант почуває себе незвично самотнім, на душі в нього муторно й тужливо. Наступного дня стає відомо, що вночі у верхів’ях ріки буде атака, туди повинні виїхати санітарні машини. Проїжджаючи повз госпіталь, Генрі на мінуту вискакує побачити з Кетрин, та дає йому медальйон із зображенням святого Антонія – на щастя.

Приїхавши на місце, він розташовується із шоферами в бліндажі; молоді хлопці-італійці дружно лають війну – якби за дезертирство не переслідували рідних, нікого б з них тут не було Немає нічого гірше війни. Програти її – і те краще. А що буде? Австрійці дійдуть до Реалії, утомляться й повернуться додому – кожному хочеться на батьківщину. Війна потрібна тільки тим, хто на ній наживається.

Починається атака У бліндаж, де перебуває лейтенант із шоферами, попадає бомба. Поранений Генрі намагається допомогти вмираючому поруч шоферові. Ті, хто уцелел, доставляють його до пункту першої допомоги.

Там, як ніде, видна брудна сторона війни – кров, стогони, розкидані тіла. Генрі готовлять до відправлення в центральний госпіталь – Вмилан. Перед від’їздом його відвідує священик, він співчуває Генрі не стільки тому, що того ранили, скільки тому, що тому важко любити. Людини, Бога… І все-таки священик вірить, що коли-небудь Генрі навчиться любити – душа в нього ще не вбита – і тоді буде щасливий.

До речі, його знайому медсестру – здається, Баркли? – теж перекладають у миланский госпіталь У Милане Генрі переносить складну операцію на коліні. Зненацька для себе він з більшим нетерпінням чекає приїзду Кетрин і, як тільки вона входить у палату, переживає дивне відкриття: він любить її й не може без її жити. Коли Генрі вдається пересуватися на милицях, вони з Кетрин починають їздити в парк на прогулянку або обідають у затишному ресторанчике по сусідству, п’ють сухе біле вино, а потім вертаються в госпіталь, і там, сидячи на балконі, Генрі чекає, коли Кетринзакончит роботу й прийде до нього на всю ніч, і її чудові довгі волосся накриють його золотим водоспадом. Вони вважають себе чоловіком і дружиною, ведучи відлік подружнього життя від дня появи Кетрин у миланском госпіталі.

Генрі хоче, щоб вони одружилися насправді, але Кетрин заперечує: тоді їй прийде виїхати – як тільки вони почнуть улагоджувати формальності, за нею стануть стежити і їх розлучать Її не турбує, що їхні відносини ніяк офіційно не узаконені, дівчину більше хвилює неясне передчуття, їй здається, що може трапитися щось жахливе. Положення на фронті важке. Обидві сторони вже видихнули, і, як сказав Генрі один англійський майор, та армія, що останньої зрозуміє, що видихнула, виграє війну. Після декількох місяців лікування Генрі запропоновано повернутися в частину. Прощаючись із Кетрин, він бачить, що та щось недоговорює, і ледве домагається від її правди: вона вже три місяці вагітний.

У частині все йде як і раніше, тільки деяких уже немає в живі. Хтось підхопив сифіліс, хтось запив, а священик всі так само залишається об’єктом для жартів Австрійці наступають. Генрі тепер з душі відвертає від таких слів, як “слава”, “доблесть”, “подвиг” або “святиня”, – вони звучать просто непристойно поруч із конкретними назвами сіл, рік, номерами доріг і іменами вбитих. Санітарні машини раз у раз попадають на дорогах у затори; до колон машин прибиваються відступаючі під натиском австрійців біженці, вони везуть у візках жалюгідний домашній скарб, а під днищами візків біжать собаки.

Машина, у якій їде Генрі, постійно погодить у бруді й нарешті застряє зовсім. Генрі і його підручні йдуть далі пішки, їх неодноразово обстрілюють. Зрештою їх зупиняє італійська польова жандармерія, приймаючи за переодягнених німців, – особливо підозрілий здається Генрі з його американським акцентом Його збираються розстріляти, але він з ходу стрибає в ріку й довго пливе під водою. Набравши повітрю, поринає знову й іде від погоні. Генрі розуміє, що з його вистачить цієї війни, – ріка немов змила з його почуття боргу.

Він покінчив з війною, говорить собі Генрі. Він створений не для того, щоб воювати, а щоб є, пити й спати з Кетрин. Більше він не має наміру з нею розставатися.

Він уклав сепаратний мир – особисто для нього війна скінчилася И все-таки йому важко відскіпатися від почуття, яке буває в хлопчиськ, які втекли з уроків, але не можуть перестати думати про те, що ж зараз відбувається в школі. Добравшись нарешті до Кетрин, Генрі немов вернулсядомой – так добре йому поруч цієї жінки. Раніше в нього так не було: він знав багатьох, але завжди залишався самотнім. Ніч із Кетрин нічим не відрізняється від дня – з нею завжди прекрасно. Але від війни залишилася оскома, і в голову лізуть різні невеселі думки начебто того, що цей мир ламає кожного.

А хто не хоче ламатися, убивають. Убивають самих добрих, і самих ніжних, і самих хоробрих – не перебираючи. Генрі знає, якщо його побачать на вулиці без форми й довідаються, то розстріляють. Бармен з готелю, де вони живуть, попереджає: ранком Генрі прийдуть заарештовувати – хтось доніс на нього Бармен знаходить для них човен і показує напрямок, куди треба плисти, щоб потрапити у Швейцарію.

План спрацьовує, і всю осінь вони живуть у Монтре в дерев’яному будиночку серед сосон, на схилі гори. Війна здається їм дуже далекої, але з газет вони знають, що бої ще йдуть. Наближається строк пологів Кетрин, з нею не все благополучно. Майже увесь час Генрі й Кетрин проводять удвох – у них немає потреби в спілкуванні, ця війна немов винесла їх на незаселений острів.

Але от вихід у мир, до людей стає необхідний: у Кетрин починаються сутички. Їй роблять кесарево перетин. Однак уже пізно – змучена дитина народжується мертвим, умирає й сама Кетрин. От так, думає спустошений Генрі, усе завжди кінчається цим – смертю.

Тебе шпурляють у життя й говорять тобі правила; і в перший же раз, коли застануть врасплох, убивають Нікому не дано сховатися ні від життя, ні від смерті






Уроки нашої історії.
Короткий зміст роману Прощай, зброя! Хемингуея е