Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах
Контраст – одна з найяскравіших характеристик поетичної стилістики – пронизує усю творчість письменників, які відображали дійсність 70-80-х рр. ХХ ст.: Б. Окуджави, Н. Матвєєвої, Л. Татьяничевої, М. Дудіна, С. Орлова та ін.
Колористичні означення белый і черный у поетиці контрасту відзначаються великими інформативними і функціональними можливостями і, як зазначає І. Бабій, “завдяки складній семантичній струк-турі, широкій сполучуваності, великим естетичним можливостям характеризуються багатством семантичної наповненості та виконуваних
Лексико-семантичні поля белого і черного кольорів мають відмінні семантичні ознаки. Основне значення белый – “имеющий цвет снега, молока, мела” ; черный – кольору “сажи, угля, самый темный из всех цветов” . Визначальним є те, що БАС наголошує на прямому протиставленні цих кольорів. Обидва колірних прикметники мають широкі лексико-семантичні поля не тільки в прямому, але й у переносному значенні.
Природно, що антонімічність створюється найповніше і найяскравіше завдяки колірним означенням у прямому значенні, тобто за допомогою ядерних компонентів колористичного
О Володе Высоцком я песню придумать хотел,
Но дрожала рука и мотив со стихом не сходился…
Белый аист московский на белое небо взлетел,
Черный аист московский на черную землю спустился.
(Б. Окуджава)
Ходит белая ворона –
Очень странная персона:
Почему-то не черна…
К черной стае не прибиться
Этой грустной белой птице –
Не похожа на других.
(Ю. Друнина)
Тісний зв’язок між прямим значенням слова і темою художнього твору був охарактеризований Г. О. Винокуром при розгляді поетичної мови в її художній фунції, мови як матеріалу мистецтва: “Установление тех конечных значений, которые как бы просвечивают сквозь прямые значения слова в поэтическом языке, – задача для самого языковедения непосильная: это есть задача толкования поэзии. Но, несомненно, в задачу лингвистического исследования входит установление отношений между обоими типами значений слова – прямым и поэтическим” .
Емоційно-образні ускладнення виявляються в таких випадках у наявності персоніфікаційного ефекту, який щоразу формується індивідуально у різних поетів. Якщо Б. Окуджава вже у першій строфі, певно, вказує на особистість, постать якої опоетизовуватиметься у вірші, то Ю. Друніна створює ефект персоніфікації завдяки “втручанню” означень іншої парадигматичної групи – слів, які називають психологічний стан людини (персона, грустный). МАС фіксує словосполучення белая ворона як фразеологізм, що стосується людини, яка різко виділяється серед інших, є несхожою на оточуючих.
Варіативне зіставлення виникає й завдяки накладенню або поєднанню наведених номінацій. Воно може здійснюватись об’єднанням слів-основ у структурі складного прикметника або ж на синтаксичному рівні, в тричленних конструкціях, іменні компоненти яких зв’язуються за посередництвом дієслова:
Станет мир черно-белым,
Как в старом кино.
(Л. Татьяничева)
Поистине, я знаю, трясогузка,
Была бы до суровости серьезна
Твоя из черно-белых нитей блузка,
Не будь ты так резва и грациозна!
(Н. Матвеева)
Або:
Мне грустно. Но черное спаяно с белым
И левое с правым, и мир симметричен.
И нету у жизни и смерти предела,
А времени ветер не знает различий.
(С. Орлов)
Одна з улюблених форм контрасту в поетичних текстах 70-80-х рр. ХХ ст. – це створення образу чорної плями на білому тлі або ж, рідше, навпаки – білого на чорному тлі:
Все зароки не в срок
Да не впрок,
Черным тополем
В белом снегу
Ты стоишь
На развилке дорог.
(Л. Татьяничева)
О, этот светлый
Покой-чародей!
Очарованием смелым
Сделай меж белых
Своих лебедей
Черного лебедя – белым!
(М. Рубцов)
Пор.:
Мало прошло по земле справедливых баталий:
В черной отаре – лишь несколько белых овец!
Но и в приятнейших войнах, как мы подсчитали,
Все-таки самое славное время – конец.
(Н. Матвеева)
Зваживши на останній із охарактеризованих прийомів, які створюють контрастні ситуації у художньому тексті, необхідно відзначити, що в образному відтворенні їх взаємодіють метафоричні структури, які грунтуються на моделях, близьких до узуальних, що із значною мірою об’єктивності відображають реальні зв’язки предметів і явищ навколишнього світу і водночас символічно ускладнюються у Л. Татья-ничевої, М. Рубцова, Н. Матвєєвої та ін.
Використання символів у поезії пов’язане з тим, що вони мають “філософську смислову наповненість” і постають унаслідок процесу “активного перетворення внутрішнього на зовнішнє” та характеризуються “відмінністю внутрішнього і зовнішнього” . Отже, зміст символу також базується на контрастній основі. Колір у мовних системах взагалі має виразне символічне навантаження – давно закріпилося символічне значення за білим кольором. Так, іще за часів Римської імперії громадянин, який обирався на муніципальну посаду, повинен був з’явитися перед виборцями у білому вбранні, що символізувало його моральну чистоту, святість, саможертовність.
Ця традиційно усталена символіка продовжує розвиватися в різних мовах протягом століть. Образ берези стає утіленням Росії, адже постійним епітетом для назви цього дерева у фольклорі є означення белая. У поезіях 70-80-х рр. воно формує розгалужене лексико-семантичне поле, стаючи центром ускладнених метафор:
Береза – в рисунке полос, полотенец, подковок, –
Как голос серебряный, сорванный несколько раз;
Не будь черных – на белом стволе – остановок,
Совсем бы она улетела, пропала из глаз…
(Н. Матвеева)
Краса белоствольных берез!
Взгляни –
И ты сразу поверишь,
Что это волшебник нанес
На белое
Черную ретушь.
(Л. Татьяничева)
Дехто з літературних критиків, коли йдеться про символіку та метафористику, як зазначає Н. Д. Арутюнова, не розрізняє ці поняття в індивідуальному стилі того чи іншого письменника. За свідченням автора, можна зустріти синонімічне вживання виразів “метафористичний образ” та “символічний образ”. Це відбувається тому, що і символ і метафора вийшли з одного джерела – образу. Але якщо метафора зберігає цілісність образу, то символ лише “может получить отдельный признак образа…” , наприклад, його колористичне забарвлення.
М. І. Філон, вивчаючи символічні значення лексичних одиниць у поезії Т. Шевченка, окремо виділяє слова-символи з дещо складнішим емоційно-експресивним переносним значенням, уживання яких зумовлене переходом діалектичного у “гранично узагальнену сутність” .
Подібний підхід до аналізу процесу виникнення символу простежується й у О. Т. Черкасової, на думку якої, символ – це явище переносу, якепротиставляється нею процесам метафоризації.
Л. Татьяничева, створююючи символічний образ весни, опоетизовує його згідно з власним світосприйняттям і психологічним станом. Зоровий образ вирішується в белом (сніг) та черном (вогка земля) тонах; у вірші “Март” цей образ формує кільцеву композицію:
Белой птицей
С черным хвостом
Скоро к нам явится март.
…
Под темным,
Капелью исклеванным льдом
Проснется лесной ручей…
Белая птица с черным хвостом
Спит на моем плече.
Роль предметних слів-іменників у цьому символічному образі весни є другорядною. “Експресивний центр” образу вірша – це колористичні означення, які в контексті отримують самостійну характеристику. За термінологією Н. А. Басілая, означення у наведених бінармах (виразах, у яких простежується чіткий розподіл функцій між компонентами: один із них слугує мікроконтекстом, що сприяє метафоризації другого компонента) виконують метафоризуючу функцію, вони асимілюють другий компонент бінарми, підкоряючи його своїм валентним зв’язком.
Виділені означення набувають образного звучання у контексті всього твору: але, як слушно зауважує Л. І. Єрьоміна, якісна характеристика, емоційна домінанта образу, є стійкою не тільки для даного епізоду, але й визначає поетичне осмислення всього контексту.
Рідше спостерігається в образному застосуванні субстантивовані прикметники белый і черный. Так, у вірші М. Дудіна “На океан идет Сахара” субстантивати є усталеними моделями, які без особливих образних ускладнень називають людей за їх приналежністю до певної раси, скажімо, белый: “о народах, обладающих светлой, белой кожей, (в противоположность чернокожим, желтокожим и краснокожим)”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)