Засоби творення комічного у “Мина Мазайло”

Двадцяті роки минулого століття в історії розвитку і становлення української літератури чи не найтрагічніші. Лише зараз ми відкриваємо для себе творчу спадщину багатьох письменників, яких за тоталітарного режиму було викреслено з Національного і культурного життя або розстріляно чи репресовано. Від України відірвали частку її серця – найкращих синів і дочок, які в немилосердно важких умовах захищали все гуманне, відстоювали національні принципи занедбаної України. Серед них і талановитий драматург-новатор Микола Куліш. Десять років

його письменницького стажу – це десяток п’єс, майже кожна з яких була певним етапом у розвиткові суспільно-політичних явищ. Не зміг обійти у своїй творчості М. Куліш тему “міщанства і українізації”. На зламі 20-30-х років уже було зрозуміло, шо українізація закінчилась. Драматизм світосприйняття цього питання – основа конфлікту комедії “Мина Мазайло”.

В основу сюжету покладено історію, яка видається анекдотичною: службовець тресту “Донвугілля” Мина Мазайло, який мешкає на Холодній горі в Харкові, вирішив змінити прізвище на Мазєніна і взявся за вивчення літературної російської мови. Виникає

питання: чому українець за походженням рішуче повстає проти української мови і культури, відмовляється від власного прізвища, вбачаючи в цьому пляму неповноцінності? Але наш герой не поодинокий у своїх намірах, згадаймо інших героїв із відомих творів української та зарубіжної літератури. І Мартина Борулю, і мольєрівського Журдена. Проте герой М. Куліша відрізняється від своїх побратимів комічними, філологічними спостереженнями над мовою.

Деякі сторінки твору – це гімн мові рідного народу, такій багатій, щедрій, милозвучній. Взяти хоча б діалог Моки з Уляною, якій він пояснював значення слова “бринить”: “…кажуть – думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна – бринить… Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче”.

Навіть міщаночка Уля, для якої весь інтерес життя обертається навколо вдалого заміжжя і рукавичок за три сорок, сама стає на захист цієї мови, вважаючи, що слово “дружина”, “дружинонько” красивіше за “супругу” або “жінку”. Ці ситуації змальовані з м’яким гумором. Проте драматург вдається до гостро викривальних, нищівних художніх засобів, коли йдеться про людську обмеженість. Безумовно, об’єктом сатири М. Куліша стали процеси українізації в Україні, це взагалі парадоксальний факт. “Українізації по-більшовицькому” дає пророчу оцінку Мина Мазайло, серце якого “передчува, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою, – це вам другий факт…” Завіса лицемірства і фальші закриває усі персонажі твору. М. Куліш висміює обивателя як велике суспільне зло. Такі люди здатні’ найняти вчительку “правильних проізношеній” (з чудакуватим прізвищем Баронова-Казино), поміняти прізвище, але вони залишаються духовними покручами. Творячи шаржові образи, драматург наголошує, що тільки глибинне знання вікових традицій народу, його культури, мови, є запорукою здоров’я нації. Загалом діалоги, окремі репліки персонажів створюють комічне начало. Згадаймо радість Мини, коли він повернувся із загсу, скільки прізвищ: і Сіренєв, і Розов, і Тюльпанов – вибирай будь-яке. Але вирок один – звільнення з роботи нашого горе-героя “за систематичний зловмисний опір українізації”.

Гірка іронія М. Куліша актуальна і сьогодні, коли зовсім не безхмарно відбуваються процеси відродження української ментальності. Художнє відтаю ревна проблеми українізації у комедії Микали Куліша “Мина Маїайло” Українська мова за царських часів зазнавала всіляких утисків та обмежень. Після революції 1917 року українська культура почала поступово відвойовувати свої законні права. Цей процес підтримали М. Скрипник, народний комісар освіти, Шумський. їм чинили шалений опір деякі шовіністи і здеградоване міщанство. Треба зазначити, що українізація (яка, до речі, була задушена ще в зародку) – вимушена акція у відповідь на попередню русифікацію.

Микола Гурович Куліш, видатний український драматург, чи не перший а літературі нової доби взяв на себе сміливість так оголено й відкрито показати проблему наступального великодержавного шовінізму, написавши у 1929 році п’єсу-комедію “Мина Мазайло”. Письменник визначає її тему як “міщанство і українізація”. Розкриває він це питання на високому драматургічному, художньому рівні. Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на російське, за його словами, благозвучніше. Цим віл сподівається підвищити своє службове становище, здобути авторитет серед таких, як він, міщан, навіть сподівається почати нове життя. Але не знаходячи підтримки навіть у власною сина, викликає на допомогу родичів.

Це “тьотя Мотя” з Курська, для якої “при-лічнєє бить ізнасілованной, нежелі українізірованой”, та дядько Тарас, палкий прихильник повернення української мови її народу. Він теж висловлює крайню точку зору: “їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було…” Геній Миколи Куліша перекинув місток між епохами. Головний герой комедії Мина Мазайло – упертий і сентиментальний, довіряє лише власному серцю. Скільки ж зусиль він, як мольєрівський міщанин-шляхтич та Мартин Боруля Карпенка-Карого, докладає, щоб змінити своє прізвище на російське і благозвучніше – Мазєнін!

Мина Мазайло бере уроки російської мови, хоч у нього нічого не виходить. А Мокій переагітовує навіть Улю, яка на прохання Рини закохує її брата у себе, щоб відтягти хлопця від безрозсудливого захоплення “укрмовою”. Читачам подобається юнацький запал Мокія, йото знання і тонке відчуття мови, але й він інколи перебільшує проблему, виглядає смішним. Він мріє додати до “Мазайла” загублену половину “Квач”. “Мазайло-Квач” звучить для Мокія як музика. Мокій “вдарений мовою”, єдине, чим він захоплений – це багатством українського слова. Але позитивний герой з нього – ніякий! Мока дійсно має глибокі знання з української історії, фольклору. Він романтик і мрійник, і більше нічого. Згадаймо епізод, коли він хоче освідчитись у коханні Улі і нічого іншого не знаходить, казати: “Улю! Давайте я вас українізую!” – то виглядає смішним. Син не може протистояти бажанню батька.

Автор Намагається переконати свого героя. Тому у критичну хвилину перед Миною з’являється його дід-запррожець і ставить суворе питання: “А ти моє славне прізвище міняєш?” І знову ракурс в історію… Колись Мазайла-квачі користувались великою пошаною серед козаків, бо змазували цими квачами дерев’яні колеса возів. А під час битви вони не рипіли та й їхали швидше й тихіше, щоб не привертати увагу ворогів. Яка визначна історична професія! Кожна подія, кожна фраза цього пращура набуває фандіозних розмахів. Бо все українське знищується, заскорузлості поглядів і ворожості до історії, культури можна лише подивуватися. Тітка Мотря яскравий цьому приклад. Побачивши вокзалі напис українською мовою “Харків”, вона цілком серйозно питає:

“Нащо, …навіщо ви нам іспортили город?” Те, що в українській опері “Тараса Бульбу” артисти співають по-українському вона називає “безобразієм”.

Що стосується Лини і Рини, то вони повністю поділяють зневагу Мини до всього українського. Хоча постійно милуються перед дзеркалом, як шляхетні дівиці. Між собою мати й дочка розмовляють грубо,, з лайками та образами. Отже, у своїй комедії М. Куліш зумів гостро висміяти і засудити національну упередженість і зверхність – від “хатнього” українського націоналізму до великоросійського шовінізму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Засоби творення комічного у “Мина Мазайло”