Картини життя суспільства за часів Великої Русі у повісті г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”
Козацький період у нашій історії налічує понад 500 літ. Історія козацтва XVІІ століття була сповнена бойових звитяг та великих трагедій. В історії нашого народу Запорозька Січ назавжди залишилась проявом величності й мужності наших предків. Коли російська цариця Катерина ІІ узялася за “поліпшення” устрою в державі, то найперше вона наказала Кирилу Розумовському скласти гетьманську була-ву і скасувала гетьманство. Не змігши підкорити козаків, 10 листопада 1764 року царський уряд видав указ про ліквідацію гетьманства. Катерина ІІ завершила
В одній із найвизначніших своїх гумористичних повістей “Конотопська відьма” Г. Квітка-Основ’яненко показує деградацію нащадків колишньої козацької старшини після занепаду української державності. Гумор автора часто переходить у сатиру на життя й побут козацької
Починається повість своєрідною похмурою анафорою, яка, проте, викликає глузливу посмішку: адже причини для глибоких роздумів, справні суму у Микити Забрьохи – конотопського сотника – немає зовсім, цей сотник просто нудиться від бездіяльності, хоча його значна військова посада не давала підстав для нудьги. Сучасники митця прекрасно усвідомлюють чому він заповзявся на подібних до Забрьохи: випадкові люди при високих чи отриманих у спадщину, ставали нормою, колишні славні військові традиції занепадали; не те що до кріпаків, навіть до вільних людей новоспечені дворяни ставилися зневажливо. Саме з таких самовпевнених дурисвітів і формувалося майбутнє українське дворянство, котре, як писав Т. Шевченко, “за шмат гнилої ковбаси продасть і рідну матір, і матір-Україну.
Сюжет повісті становить складне поєднання побутових епізодів з фантазіями. Конотопський сотник Забрьоха сватається до хорунжівни Олени, але дістаж “гарбуза”. Писар Пістряк намагається хитрощами скинути Забрьоху і посісти його місце: він намовляє сотника водою перевірити відьом. І тут в уявність вплітається фантастика: відьма Явдоха наводить ману на людей викликає чаклуванням переліт сотника на Безверхий хутір, потім одружує його з Солохою, писаря Пістряка – з наймичкою Пазькою, а хорунжівну – з суддепком Халявським. Закінчення знову реалістичне. Забрьоху скидає з сотенства, а Пістряка – з писарства, і вони знову стають приятелями.
“Конотопська відьма” багатозначна за своїм ідейним змістом. Передусім гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVІІІ століття, характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаща сотника підлого крутія та безпросвітного п’яниці Пістряка, свавільного Халявського, Симеона, який, звикши паразитувати на людському горі, виявляє невдоволений тим, що зменшилась смертність людей.
Найяскравіший образ повісті – Микита Забрьоха. Він – спадковий сотний “Таки хто скільки не зазнав, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди прадіди Микитові усе були у славному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина сотенство й переходило”. Він мас велику владу, керує цілою конотопською сотнею, але сам дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривального зображення образу різноманітні.
Тут і пряма авторська характеристика (сотник “не мас дев’ятої клепки в голові”, “зовсім не тямив діла”) і самовикриття письменного не розжую, хоч і школі вчився”, “ліків більш тридцяти не знаю, Я нічого пак не вмію писати, та на ньому сторч і підписав”).
Не диво, що без писаря він зовсім безпорадний. Коли писар розсердився й пішов, Забрьоха нічого не може сказати козакам на запитання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забрьоха в усьому звіряється на пройдисвіта-писаря, не розуміючи найпростіших справ. Проте в поводженні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає і зараз же відступає, “щоб не дуже налазив на нього і щоб часом не запанібратавсь з ним”. Неуцтво й надзвичайну обмеженість виявляє він і в інших стосунках з людьми. Коло інтересів сотника обмежуєтьсн задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, спанням.
Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному плані зображує Квітка й писаря. Як і пан сотник, Пістряк – безпросипний п’яниця. Він допивається до того, що не може “за ненахожденієм писательського существа і трепетанієм десниці і купно шулійці” скласти рапорт на письмі, тому викарбовує число козаків на хворостині. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши і “лепорт” на хворостині і зламавши потім її на зубці, він не може збагнути, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може долічитися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою хворостиною в хату, то пропонує “або стіну простягти, або стелю підняти”. Пістряк пишається своєю вченістю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)