Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”

Коли читаєш твір Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”, здається, що ти побував в українському селі на початку XIX століття, – настільки живо зобоа-жено життя українського селянства. Великий знавець українського фольклору, письменник зумів донести до нас і побут, і звичаї народу, зумів показати дуже образно його свята, радощі та горе. Здається, заплющно тільки очі – і побачиш люб’язну дівчину Марусю – надію батьків, яка весело розмовляє зі своїм коханим Василем десь серед чарівної української природи або порається біля печі, намагаючись

вчасно зварити обід.

Хто ж така ця Маруся? Звичайна собі дівчина, яких було багато на Україні, але автор ніби зібрав докупи їхні кращі риси: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа…” Навіть у портреті Марусі вчувається єдність з фольклорними джерелами. А яка в неї мова! Так і уявляєш собі ту дівчину з пісні, яка жаліб но причитає: “Ох, лихо мені тяжке! Лучче б я його не бачила!..”

Маруся не тільки гарна, ще й багата. Але не задирає носа перед іншими дівчатами, навіть, навпаки, є сумирною та покірною. Між тим вона дуже

працьовита. А це дуже важливо для селянства. Адже українському народові ніколи було сидіти на печі – весь час проходив у праці. І в полі треба було впоратися, а ще й вдома стільки роботи, що тільки вночі й можна трохи спочити. Тому дівчат ще змалечку привчали бути господаркою в хаті. Коли дівчатам надходила пора виходити заміж, вони вже все вміли робити. А котра не вміла – надовго залишалася у дівках. Тому й пише автор про Марусю: “…а що роботяща! І на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сама усе одна, без наньмички, і варить, і пече”.

Але не тільки працювали люди весь час. Хлопці та дівчата часто збиралися на вечорницях, щоб потанцювати, посміятися, пофліртувати. Це було єдиною втіхою для молоді. Йшли вони туди одягненими у все найкраще, бо частіше на вечорницях і знайомилися майбутні чоловік та жінка. Так описує одяг Марусі Г. Квітка-Основ’яненко: “Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній кар-тацька, черчата…” Якщо прочитати повний опис, то так і стоїть перед очима чарівна дівчина в гарному українському вбранні, на якому, як звичайно, було вишито багато чудових квітів.

У повісті багато українських звичаїв. Наприклад, цікаво відбувалося сватання. Приходили до хати нареченої старости з святим хлібом. Якщо хліб приймали, то сватання далі йшло заведеним порядком. Якщо ні, то несли старости та невдалий закоханий печеного гарбуза додому. Цікаво те, що дівчина на сватанні повинна колупати піч – знак того, що вона сором’язлива.

А як майстерно описує Г. Квітка-Основ’яненко весілля! І які музики грають, і що танцюють, і назви музичних інструментів: “Троїста музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали, а замість баса, сам скрипник скрізь зуби гуде та пригмокує”. Тяжкою втратою для усіх була смерть Марусі. Слідом йде похорон. І тут автор виписує, здається, найдрібніші деталі. Як голосили над покійною, що піп робив, що дівчата “лагодили весілля”, навіть опис/є труну. Докладно пише, як люди збиралися йти ховати Марусю: “Як передзвонили на збір, ось і несуіь від церкви святий хрест і хорогви, за ними мари, а там ідуть аж три попи і четвертий диякон, та усз у чорних ризах, а дяків – так десятка два”. Мати ж Марусина роздала вбогим дівчатам всю одежу з скрині дочки – це теж був один із звичаїв. Багато звичаїв відтворив у своїй повісті Г. Квітка-Осног’яненко, багато розповів про життя українського гелянства. Дивуєшся, як можна було в такому невеликому за обсягом творі так багато чого вмістити. Коли читаєш повість, відразу порівнюєш, чи так зараз ми святкуємо, чи дотримуємося звичаїв, які існували колись. Я можу сказати, що в селах, звичайне, більше додержуються ритуалів, а міські жителі багато від чого відійшли. Але все ж таки українська культура, побут живі, а повість Г. Квітки-Осноі’яненка “Маруся” – ніби нагадування про них, яро наші українські надбання, які не варто забувати.






Твір на тему як я уявляю життя нори.
Зображення життя і побуту українського селянства в повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”