Карпенко-Карий (1845-1907). Іван Карпович Тобілевич


Справжнє ім’я – Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого – героя п’єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”). Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Хлопещ” навчався в Бобринецькому повітовому училищі, потім 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше став канцеляристом міської управи.

У 1864 р. влаштувався на службу до повітового суду, наступного року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах Тарновського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опа-наса Михалевича.

У 1870 р. І. Карпенко-Карий одружився з Надією Тарковською (внучатами племінниками Н. К. Тарковській доводяться відомі російські митці – поет Арсеній Тарковський та його син, відомий кінорежисер Андрій Тарковський). У 1883р. в альманасі “Рада” надрукував оповідання “Новобранець”, підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність І. Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції. Він вступив до трупи МСтарицького.

У 1884 р. – був заарештований і засланий до Новочеркаська.

Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, де займався оправленням книжок. У засланні написав свою першу драму “Чабан” (“Бурлака”), а також п’єси ” Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Безталанна”. Протягом 1886-1887 рр. І. Карпенко-Карий опублікував п’єси “Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Безталанна”, “Мартин Боруля”. Протягом 1900-1904 рр. І. Карпенко-Карий створив власну Труну, написав п’єси “Хазяїн”, “Суєта”, “Житейське море”. У 1906р. І. Карпенко-Карий захворів, залишивши сцену, викав на лікування до Німеччини. 15 вересня 1907 р. він помер у Берліні. Тіло перевезене к Україну і поховане на кладовищі в с. Карлюжини біля хутора.

У комедії “Сто тисяч” викривається патологічна зал вість багатія Герасима Калитки, який добре розуміє, що йор гатство створюється працею наймитів, їх нещадною експлу” єю, проте шкодує. для них поживної страви, навіть шматка: Щодо цього яскравим прикладом є колоритна сцена, в якій троспективно йдеться про один з епізодів життя Герасима: ьщ ючи дочку заміж, Калитка порушує дану раніше сватам обіцни З цього приводу на весіллі зчинилася бійка, в якій Герасимову били два зуби, проте він вважає, що “перемога” дісталася нон адже гроші залишились у нього. Герасим на всьому експлуатує і наймитів, і членів своєї сім’ї, скуповує земл, які розорюються. Він вважає, що панські “примхи” і стає причиною занепаду “дворянських гнізд”, а тому й заявляє: “Я буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скушяю. Тому він і погоджується на придбання за безцінь ста тисяч карбованців. Коли ж при цій операції Калитка був ошуканий шахраями, то кинувся вішатися.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Безталанна”, “Наймичка”, трагедії “Бондарівна”, “Чалий”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум копай криницю.
Карпенко-Карий (1845-1907). Іван Карпович Тобілевич