Зображення життєвих явищ в п’єсах «Наймичка» і «Мартин Боруля»

І.Карпенко-Карий почав драматургічну діяльність людиною немолодою, збагаченою великим життєвим досвідом, маючи вже стійкі переконання художника реаліста.. Мистецькі шукання привели його до створення блискучого зразка психологічної драми – п’єси «Наймичка» (1885).

Темою «Наймичка» співзвучна деяким творам Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного. Сюжетну основу драми складає трагічна історія наймички Христини, дочки загиблої у шинку покритки, що змалку поневіряється по наймах, зносить наругу і знущання, але не втрачає душевної

чистоти.

Щира і безкомпромісна у своїх почуттях, вона не витримує безчестя і кінчає життя самогубством. А винуватець її трагедії – розбещений, душевно знівечений багатій Василь Цокуль – продовжує жити. Драма в житті не розігрується за законами логіки. «Хто винен?» – одвічне риторичне питання, яке не дає спокою. Карпенко-Карий устами наймита Панаса проклинає винуватців трагедії: «Нехай наші сльози… важким камінням ляжуть на душі ситих, розпутних катів».

Поштовхом же до написання комедії «Мартин Боруля», як вказують біографи письменника, була комічна історія про «домагання дворянських прав», яку

пережив батько Карпенка-Карого – Карпо Адамович Тобілевич. …Внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав Мартина Борулю «бидлом», останній пройнявся фанатичним бажанням довести, що він також «уродзоний шляхтич». І поки повірений Трандалєв добивався офіційного підтвердження «дворянських прав»

Борулі, той поспішив завести в своїй сім’ї дворянські порядки: вилежується подовгу в ліжку, хоч з незвички у нього й боки болять; хоче перевести сім’ю на «панську» страву – «кофе» – і велить розпитати, «коли його подають: чи до борщу, чи на ніч». Довівши до цілковитого провалу честолюбні прагнення свого героя, Карпенко-Карий у фіналі комедії, спалюючи після всього пережитого «дворянські документи», говорить: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

Через усю комедію проведена ідея: гідність людини визначає не приналежність до привілейованого соціального стану, а якості її душі, простота і щирість у взаєминах між людьми. І хоч деякі твори Карпенка-Карого не витримали перевірки часом, але класика усе ж залишається класикою, її ставлять на професійній і аматорській сценах, деякі типи навіть можна побачити в житті.

Ці твори заставляють нас сміятися і плакати, закохуватись і ненавидіти – і велика подяка за це їх творцю – І.К.Карпенку-Карому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Зображення життєвих явищ в п’єсах «Наймичка» і «Мартин Боруля»