Іван Карпенко-Карий. “Мартин Боруля”

“Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене!” (Іван Карпенко-Карий)
Справжнє прізвище – Іван Карпович Тобілевич.
Один із засновників театру корифеїв (1882 рік). Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Кіровоградщині. Помер 15 вересня 1907 року в Берліні. Похований у селищі Карлюжине, неподалік від хутора Надія.
Іван Франко писав: ” …Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”.
Основні твори: “Бурлака”,

“Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Розумний і дурень”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Житейське море”, “Сава Чалий”, “Чумаки”, “Безталанна”

“Мартин Боруля” (1886)
Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як найсокровенніша мрія.
Основні ідеї: викриття хабарництва в судочинстві, засудження відмови від особистіших цінностей заради станової приналежності.
Сюжет. В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи -. розбіжність

в одній-єдиній літері прізвища. Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно. У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич. Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми “Мартин Боруля”, мало не помер від образи.
Композиція: комедія в 5-ти діях – так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
Драму було надруковано у львівському журналі “Зоря” у 1891 році. Роль Мартина Борулі блискуче грав Марко Кропивницький.

Короткий опис твору “Мартин Боруля”

Події у драмі відбуваються в середині XІX століття у родині багатого орендатора землі.
Дійові особи: багатий селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, діти: Марися й Степан; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвеький; повірений Трандалєв; наймити Омелько й Трохим.
Дія І
Мартин Боруля збирається подати позов на шляхтича Красовського, який назвав його “бидлом”. Впевненості у виграші справи йому додає документ Дворянського зібрання про приналежність до дворянського роду. За справу береться повірений Трандалєв, з монологу якого дізнаємося про те, що він веде “діло Борулі протй Красовського, а діло Красовського – проти Борулі”. Мартин хоче видати заміж дочку за чиновника Націєвського і просить сина привезти губернського секретаря в гості. Батько дорікає Марисі за “мужичу вимову”, змушує говорити “папінька, мамінька”. Марися любить Миколу, вони хочуть повідомити батьків про весілля. У комічному плані передається підготовка Омелька до поїздки в місто із Степаном, якого слід називати паничем.
Дія ІІ.
Гервасій Гуляницький завадить розмову про весілля свого сина Миколи з дочкою
Борулі Марисею. Боруля відмовляє, посилаючись на те, що дочка його дворянка.
Палажка радіє, що матиме такого гарного зятя, але Мартин переконує дружину, що
не сьогодні-завтра їх утвердять у дворянстві, тому Марися вийде заміж за секретаря – іпя –
реєстратора. Палажка погоджується з ним і збирається розпитати про всі звичаї та порядки дворянські. З міста повертається Омелько, у якого украли свитку, чоботи і прекрасних хазяйських коней. Мартин з гіркотою промовляє: “А синок…синок!.. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…”
Дія ІІІ.
Мартин обурений документом про те, щоб його вивезти з маєтку Красовського. Мріє про той час, коли дочку “пристроїть” і заживе по-дворянськи: собак розведе, буде їздити на полювання, у карти грати. Посилає Омелька на дорогу, щоб той завчасно попередив про приїзд жениха. Микола розповідає Марисі про сварку батьків, про те, що Гуляницький наказує сватати дочку Котовича. Марися в розпачі, вона радить покоритися батькові, але не поспішати із сватанням. Мати не підтримує дочку, бо не хоче сваритися з чоловіком. У цей час приїздить Націєвеький – з гітарою в руках, у шерстяній накидці.
Дія ІV.
З розмови Борулиних наймитів дізнаємося, що Мартин купив “якісь бумаги на Красовського, а Красовський заплатив дорожче, і він (повірений) продав йому бумаги вже на нашого пана”. Націєвеький не приховує, що приїхав одружуватися з розрахунку, і заздалегідь виторгував у майбутнього тестя неабияке придане, про що Мартин Боруля сповіщає Палажці з простодушною наївністю: “500 рублів приданого, весілля на наш кошт, 2 годи доставлять в город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі”. Марися говорить Націєвському, що любить іншого. Це не зупиняє жениха, який вважає, що жінки від нього < дія v.
Боруля, наздогнавши Націєвського, лупцює його. Додому повертається Степан, тому що після скасування земського суду залишається безробітним. Марися розповідає, що Мартин занедужав після звістки про те, що потрібно виселитися з орендованої землі. Крім того, із Сенату надійшла відмова, бо в одному документі написано не “Боруля”, а “Беруля”. На допомогу приходить Гуляницький, який умовляє Борулю відмовитися від дворянства. Мартин спалює злощасні документи, які гарантували йому дворянство, й вирішує одружити Марисю з Миколою. Думка про дворянство нащадків залишається його найсокровеннішою мрією, тому Боруля звертається до Миколи й Марисі зі словами: “Вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Лісова дивина.
Іван Карпенко-Карий. “Мартин Боруля”