Григір Тютюнник: твір Дивак
Народився в с. Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Його батька було репресовано у 1937 році. Деякий час жив у дядька на Донбасі. Закінчив Зіньківське реальне училище. Працював робітником на харківському заводі ім. Малишева, у колгоспі, служив моряком на Далекому Сході. Навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Учителював на Донбасі (викладав російську мову та літературу), згодом переїхав до Києва, працював у редакціях та видавництвах. На становлення Тютюнника як письменника вплинув старший брат Григорій (прозаїк,
Кажуть, душа кожної людини – глибокий колодязь, дивлячись у воду якого, ми намагаємось побачити своє віддзеркалення. Але іноді, коли у воді колодязя чиєїсь душі ми не помічаємо свого обличчя, не відчуваємо схожості на себе або на своє
Ми керуємось прагматичним і почуттєвим сприйняттям світу. Коли ми не знаходимо рішення або не розуміємо чогось, тоді в дію вступають почуття. У критичні, кризові моменти нами керують саме вони. Виховання, звички, манери зникають і залишаються інстинкти і емоції, непоясненні і дещо тваринні. Ці сприйняття живуть у нас у різному відношенні. Іноді чогось більше, чогось менше. У декого повністю відсутня прагматика і приземленість. Про таких ми кажемо “далеко від землі літає”. І знову “Дивак!”.
Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її інди – -. відуальність та неповторність – ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі “Дивак” він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло – можна стерти змерзлою долонькою і почати знову. Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими людьми, бо вони йому не підходять.
Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Напри – клад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно (вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводи – х ти себе: відстоювати професійну лринциповість чи поступитись перед 2 незвичайним учнем). І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з’єднання І оточенням.
Благородний Олесь не сприймає сувори закон буття “або ти, або тебе” і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і огидно. Енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий – теж незвична для нас реакція – коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога. Дід Олеся, Прокіп, – людина з великим життєвим досвідом – намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. “Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли”, – наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. “Адже їм боляче”, – відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б’є батогом по конячих спинах. І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері:
-…В тебе він, Наталко. Дивак… Затопчуть його… Бо воно ж як деревце в пагоні… На підсвідомому рівні хлопчик відчуває, що його за щось зневажають і переймається через це. Та врешті засинає, мріючи про пригоди Івасика-Телесика. Починається новий день…
Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, у кіно життя обов’язково є місце, що завжди буде вільним. Вільним для них.