Гетьман Іван Мазепа у творах Дж. Байрона і О. Пушніна
Образ українського гетьмана Івана Мазепи захоплював уяву багатьох письменників. Він став героєм поем двох письменників, які є геніями своїх народів. Росіянин Олександр Пушкін і англієць Джордж Байрон. Чим захопила ця людина на їхню творчу уяву? Джордж Байрон написав свою поему у 1819 році, більше, ніж через століття після Полтавської битви. Поет запозичив легенду про Мазепу з твору Вольтви “Історія Карла XІІ”. Його вразила легенда про кохання юного Івана Мазепи дружини польського шляхтича, підданого короля Польщі Яна Казиміра. Поет романтик
Ми зустрічаємо Мазепу пізніше, на перепочинку, де король виказує приязнь і щиру повагу до старого гетьмана. Він порівнює гетьмана із великим Александром Македонським: “На землі від Александрових походів такої пари не знаходив і гордий
Мазепа розповідає історію свого кохання, і ніби знову стає молодим красенем, “вождем тисячів”. Він розуміє, що іноді людина, яка посилає тисячі людей на смерть у війні, не має сили волі оволодіти своїми пристрастями: “Лиш над собою, мій королю, ніколи я не знав контролю…”, – каже Мазепа. Змушений втекти з Польщі, Мазепа потрапляє до козаків, витримавши дику гонитву на коні. Більшість картин цієї нічної гонитви і протиборства людини і природи можнаотримати тільки із протиборством Лєрмонтовського Мцирі із барсом.
Мазепа вважає цей випадок дуже важливим для себе, бо саме через нього прокладено шлях до влади. “О, знав би я, що оживу – і візьму гетьманську булаву”, – каже він. Висновок з цієї історії у Байрона висловлений думкою гетьмана “забудь свої незгоди злі, забудь свої пекельні болі: ніхто із смертних на землі не вгада своєї долі…” У поемі немає важких психологічних роздумів, вагань, фліктів. На думку Байрона, доля – ось управителька життям і смертю.
Історія Пушкіна історія Мазепи була частиною загальної історії Російської держави. Однак і він також не дивився на гетьмана Мазепу, як на визначну постать внаціонально-визвольній боротьбі. Читач зустрічає Мазепу також старою людиною: “Гетьман старий, обтяжений роками…”, – каже Пушкін. Та, на відміну від мазепівського сюжету, основа пушкінської поеми – реальна історія кохання гетьмана до своєї хрещениці, Мотрі Кочубеївни (Пушкін у своєму творі називав її Марією). Сьогодні відомі особисті листи Івана Мазепи до юної Мотрі – листи, сповнені справжнього, не вигаданого, кохання.
Пушкін розповідає про це несподіване кохання, народжене на тлі боротьби битва за самостійність. Тут згадані інші українські гетьмани, попередники Мазепи Дорошенко, Самойлович, Палій, Гордієнко, які – висловлює думку козака Пушкін, – краще б “володіли силою козацтва”, “не гинули б в чужині козаки, Малоросії печальній уже б звільнялися полки…”. Але “чим Мазепа зліший, серцем він своїм хитріший…” – такий погляд Пушкіна. Він змальовує підступтість та злопам’ятство гетьмана, який “кров готовий проливать, як воду”, і “не любить він свободу”.
Мазепа змальований Пушкіним, як зрадник російського престолу, що відповідає версії офіційної російської історіографії. Мазепа очолює бунтівне козацтво, зводить інтриги, про що й доповідають незадоволені гетьманом Іскра й Кочубей. Мазепа відповідає Марії про свої фантастичні плани і та підтримує свого старого чоловіка:будеш цар землі своєї! Прикрасою твоїм сивинам стане корона царська…”
Пушкін робить Мазепу вбивцею, який страчує батька своєї дружини, Кочубея, зраду собі. Усе, навіть кохання своєї Марії, приносить він у жертву пристрасного бажання влади…
В останній пісні “Полтави” Мазепа змальований жорстоким ворогом Петра І, “мій ще донедавна здавався “живим трупом”, а тепер “він гордий, поперед полків горить, виблискує очима”. Тут, на полі Полтавської битви, Мазепа нарешті повідомляє причину своєї давньої ненависті до російського царя: під Азовом цар відтягав його за вуса…
Два Мазепи, дві різні художні версії давніх подій в Україні. І Байрона, і Пушкіна поєднує романтичне ставлення до героя української історії, навкруги якого і і сьогодні точаться дискусії. Обидва поети обрали відправною точкою своєї розповіді не боротьбу за владу, а історії кохання. І це символічно: влада є земною пристрастю, а кохання – воно вічне.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)