Постать гетьмана Мазепи очима двох слов’янських письменників (за поемами Сосюри та Пушкіна «Полтава»)

Поема В. Сосюри «Іван Мазепа» – це своєрідна відповідь великому російському поетові Пушкіну, який понад століття тому написав свою поему «Полтава», де змалював українця Мазепу як підступного владолюбця, наклепника і зрадника.

На початку творів перед читачем постає старий Мазепа. Але кожен із поетів по-різному показує старість українського гетьмана, вкладає у його портрет своє ставлення до героя. Чигаємо в Пушкіна:

Он стар. Он удручен годами,

Войной, заботами, трудами;

Но чувства в нем кипят, и вновь

Мазепа ведает любовь.

А

ось Сосюрин портрет гетьмана:

Колишній велет, богатир,

Худі здіймаються ще груди.

Отже, в Пушкіна Мазепа – стара, стомлена життям людина, до якої надто пізно приходить останнє кохання. А було їх колись у житті чимало.

Сосюра ж завдяки ніби побіжним художнім деталям акцентує увагу на славному минулому українського гетьмана: «колишній велет, богатир», «його зіниці світять дико». І потім через усю поему проходить образ Мазепи-патріота. Навіть будучи пажем у польського короля, він не перестає думати про Україну:

Ні, я згадав про Україну,

Козацьку волю і орлів…

Там дзвін копит, і крик, і

постріл,

Там шаблі рух меткий і гострий…

Гетьман мріяв об’єднатися з військом шведського короля Карла XII і звільнити Україну з-під російського ярма. Пушкін задум Мазепи трактує так:

Издавна умысел ужасный

Взлелеял тайно злой старик

В душе своей.

«Умыслом ужасным» автор «Полтави» називає зраду Мазепи російському цареві. Син Росії, він навіть подумати не міг, що «підлий зрадник» Мазепа може вболівати за долю своєї батьківщини, тому в уста Мазепи Пушкін вкладає слова, які так пояснюють його конфлікт з Петром І:

Я слово смелое сказал.

Царь, вспыхнув, чашу уронил

И за усы мои седые

Меня с угрозой ухватил.

Тогда, смирясь в бессильном гневе,

Отмстить себе я клятву дал.

Ось, виявляється, що керувало діями Мазепи – дрібне самолюбство. Патріотичних поривань, розуму, дипломатичного хисту, рішучості гетьмана Мазепи Пушкін не бачить чи не хоче бачити. Для нього він зрадник, «Бесстыдный! Старец нечестивый! Безумец!», «гордый злодей» з «душой коварной». Цей синонімічний ряд можна продовжувати.

Розгніваний росіянин кидає на адресу гетьмана одне за одним злі, брутальні звинувачення. Наприкінці поеми Пушкін вдасться до гидкого, цинічного прийому – зневажає гетьмана вустами його коханої. А для людини найстрашніше почути слова осуду з коханих уст. Марія (Мотря) нібито говорить:

Я принимала за другого

Тебя, старик, оставь меня.

Твой взор насмешлив и ужасен.

Ты безобразен…

Кульмінацією обох поем є Полтавський бій, поразка в якому Карла XII стала фатальною і для Мазепи та українського народу. Це розуміють і Пушкін, і Сосюра. Та кожен по-своєму трактує її причини. Сосюра вважає: причиною поразки стало те, що народ, не зрозумівши високих поривань Мазепи, відмовився його підтримати.

…не пішов за ним народ

Шляхом і радості й надії…

Бо помиляється й народ…

Коли немає ще держави.

Сумно і прикро поетові за свій пригнічений і зневажений народ, який не може подбати сам про себе. У душі російського поета поразка гетьмана викликає радість. Він прославляє велич і силу Петра та його війська. Для Пушкіна Петро сильний і мудрий полководець, поряд з яким Мазепа нікчемний негідник.

Кожен з поетів має власні погляди на хід історії та російсько-українські стосунки. У завершальних частинах поем і Пушкін, і Сосюра беруть на себе місію оцінювати особу Мазепи від імені народу:

Забыт Мазепа с давних пор!

Лишь в торжествующей святыне

Раз в год анафемой доныне,

Грозя, гремит о нем собор.

Так завершує свою поему Пушкін. Сосюра ж через сто років заперечує йому, недвозначно натякаючи на зловісне пророцтво російського поета:

Красу душі його висот –

Як не звіть його бандитом –

Вже оспівав давно народ.

Мені ж чинів і «ласк» не треба.

Я не наївний, не сліпий.

Ні! Не народ прокляв Мазепу,

А прокляли його попи.

Ось який діалог відбувся через віки між російським та українським поетами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Постать гетьмана Мазепи очима двох слов’янських письменників (за поемами Сосюри та Пушкіна «Полтава»)