Гетьман Іван Виговський – лицар національної ідеї

Роки після смерті Богдана Хмельницького в літописі України чи не найбільше позначені глибоким смутком і невимовним болем. Це були часи спустошувальних братовбивчих війн.

Однак поставали справжні лицарі духу, особистості сильні й мудрі, які прагнули зробити все можливе для врятування рідної землі від внутрішнього безладдя і братовбивства. Таким був наступник Богдана Хмельницького – Іван Виговський. Саме цьому гетьманові присвятив свій роман Юрій Мушкетик.

Твір багатоплановий, тому зворушлива розповідь про долю гетьмана, його

роздуми, про майбутнє України органічно поєднується із панорамним зображенням життя нашої Батьківщини в другій половині XVII століття. На жаль, не вистачило тоді мудрості й далекоглядності в багатьох представників нашого народу, щоб об’єднатися навколо спільної для всіх загальнонаціональної ідеї – і брат пішов на брата. Як дзеркальне відбиття розбрату постає в романі конфлікт гетьмана Івана Виговського з полтавським полковником Мартином Пушкарем.

Юрій Мушкетик відтворив образ гетьмана України психологічно глибоко й достовірно. Письменник, на мою думку, не випадково захоплюється саме цим героєм української

історії. Адже його доля – трагічна. Виговського викреслили з історії. Російська, а потім і більшовицько-радянська історіографія зганьбили його ім’я. Л це був один з найвидатніших українських гетьманів.

Він перший – усього лише через п’ять років після Переяслава – повстав проти московських «благодійників», які брутально порушили укладену з Б. Хмельницьким угоду й почали окупацію України. І то велика трагедія наша, що після переможної битви з царським військом 1659 року під Конотопом, яка відкривала перспективу незалежного розвитку козацької держави, гетьмана Виговського не підтримали й по суті зрадили. Почалася Велика Руїна, яка в національному аспекті не подолана й дотепер. Усе через той же розбрат – прокляття, що тяжіє над нами упродовж віків.

Юрій Мушкетик підкреслює прагнення Виговському жити в самостійній Україні. І хоч Гадяцькі угоди гетьмана, спрямовані на конфедерацію з Польщею, мали чимало недоліків, однак вони вели до розбудови держави українського народу. І не вина Виговського, а біда, що його не зрозуміли тоді.

Однак історія засвідчує: ніщо у вчинках на користь рідного народу, Батьківщини не буває марним, невчасним. Справді, не було б Виговського з його Гадяцькими угодами і боротьбою з Московією, то чи був би Мазепа з його відчайдушною спробою покласти край російському пануванню і Орлик з його першою в Європі демократичною Конституцією? А без них – чи з’явилися б Кирило-Мефодіївське братство з «Книгою буття українського народу», й УНР, і також «невчасна», приречена на поразку боротьба ОУН-УПА, і, зрештою, проголошення в 1991 році Акту про державну незалежність України?!

Тож пам’ятаймо славних патріотів нашої землі, які заслужили глибоку пошану нащадків. Пам’ятаймо також, що свого часу «приречене», «недоречне» камінь за каменем закладало підмурівок історичних подій, без яких Україна не була б сьогодні незалежною державою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Гетьман Іван Виговський – лицар національної ідеї